Слава ЗСУ!

Помилятися властиво всім: хай то вчені, чи придуркуваті, чи просто неосвічені бовдури. І міністри помиляються.

Комісія судових лікарів, яка мала вирішити, наскільки психічний стан обвинуваченого Швейка відповідає чи не відповідає усім його переліченим у рапорті злочинам, складалася з трьох дуже поважних панів. Причому погляд кожного зокрема діаметрально різнився від будь-якого погляду інших двох. Вони були представниками трьох різних протилежних напрямків і психіатричних шкіл, і якщо ці протилежні наукові табори прийшли до цілковитої згоди щодо Швейка, то це можна пояснити лише тим величезним враженням, яке Швейк справив на всю комісію, коли ввійшов у зал, де мали обслідувати його психічний стан. Побачивши на стіні портрет австрійського монарха, він вигукнув: «Панове, хай живе цісар Франц Йосиф Перший».

Справа була зовсім ясна. Завдяки спонтанному виступові Швейка відпала ціла низка питань. Залишилися лише найважливіші. Відповіді на них мали підтвердити на підставі системи доктора психіатрії Каллерзона, доктора Гевероха і англійця Вейкінґа* первісну думку про Швейка.

- Чи радій важчий від олова?

- Я його, пробачте, панове, не важив, - зі своєю милою посмішкою відповів Швейк.

- Ви вірите в кінець світу?

- Насамперед я мусив би той кінець побачити, - відповів Швейк недбало, - однак зовсім певне, що завтра я його ще не дочекаюсь.

- Чи могли б ви вирахувати діаметр земної кулі?

- Ні, панове, не зумів би, - відповів Швейк, - але я б вам, панове, також загадав одну загадку: стоїть триповерховий будинок, а в цьому будинку на кожному поверсі вісім вікон. На даху два дахові віконця і два комини. На кожному поверсі живе по двоє квартирантів, а тепер, панове, скажіть мені, в якому році померла двірникова бабуня?

Судові лікарі значуще переглянулися, але, незважаючи на це, один із них поставив ще таке питання:

- Чи знаєте ви, яка найбільша глибина в Тихому океані?

- Цього, панове, не знаю, - почулося у відповідь, - але думаю, що там безперечно глибше, ніж під Вишеградською скелею у Влтаві.

- Досить? - лаконічно спитав голова комісії.

Але все ж таки один із членів комісії попросив дозволу поставити ще одне запитання.

- Скільки буде, якщо 12897 помножити на 13863?

- 729, - відповів Швейк, не зморгнувши оком.

- Гадаю, цього досить, - промовив голова комісії, - можете відвести обвинуваченого на старе місце.

- Дякую вам, панове, - шанобливо сказав Швейк. - З мене цього також цілком досить.

Коли Швейка вивели, колегія трьох прийшла до спільного висновку, що Швейк дурний як пень та ідіот згідно з усіма законами природи, які відкрили учені психіатри. У висновках, надісланих слідчому, між іншим, було зазначено:

«Нижчепідписані судові лікарі погодилися у визначенні незаперечного психічного отупіння і вродженого кретинізму Йозефа Швейка, представленого вищевказаній комісії. Вислів «Хай живе цісар Франц Йосиф Перший» цілком достатній, щоб визнати душевний стан Йозефа Швейка як стан безнадійного ідіота, на підставі чого нижчепідписана комісія пропонує:

1. Припинити слідство проти Йозефа Швейка.

2. Відіслати Йозефа Швейка до психіатричної лікарні під нагляд для визначення, якою мірою його душевний стан загрозливий для оточення».

У той час, як писалися ці висновки, Швейк розповідав своїм співв’язням:

- На Фердинанда вони начхали, а патякали зі мною про різні дурниці. Наприкінці ми один одному сказали, що для нас цієї розмови досить, і розійшлися.

- Я нікому не вірю, - зауважив скоцюрблений маленький чоловічок, на луці якого випадково вирили скелет. - Все це одне шахрайство.

- Але й шахрайство на світі мусить бути, - сказав Швейк, лягаючи на нари. - Якщо б люди бажали добра кожному своєму ближньому, то незабаром усі б між собою перегризлися.

Швейка викидають з божевільні

Описуючи пізніше своє перебування в божевільні, Швейк розсипався в похвалах:

- Справді, не знаю, чого тим придуркуватим не до шмиги, що їх там тримають. Тут людина може качатися голяка по підлозі, вити, як шакал, казитися і кусати людей.

Зробив би ти таке десь на прогулянці. Люди б дивом дивувалися, а в божевільні це як раз плюнути. Там така воля, про яку і соціалістам ніколи не снилося. Кожний може видавати себе і за Господа Бога, і за Діву Марію, і за Папу римського, і за короля англійського, і за найяснішого цісаря або за святого Вацлава*. Хоча той, що вдавав з себе Вацлава, був весь час зв’язаний і лежав голяком в одиночці. Був там і такий, що репетував, ніби він архиєпископ. Той нічого іншого не робив, тільки їв та дещо, даруйте, робив, що римується зі словом «спав», але там ніхто цього не соромився. А один навіть видавав себе за святого Кирила і Методія, щоб одержувати по дві порції. Один пан був вагітний. Він кожнісінького запрошував на хрестини. Багато було там шахістів, політиків, рибалок і скаутів, колекціонерів поштових марок, фотографів-аматорів. Один потрапив туди через якісь старі горщики, які він називав урнами. Іншого весь час тримали у гамівній сорочці, аби він не міг вирахувати, коли наступить кінець світу. Я зустрівся там також із декількома професорами. Один із них безупинно ходив слідом за мною і переконував, що цигани походять з Крконошів*, а другий доводив, що всередині земної кулі ще одна куля, набагато більша, ніж та, що зверху.