Слава ЗСУ!

- Дійсно, - підтвердив Швейк, - вам тут ніхто не сказав ані словечка, яке б ви могли якось не так тлумачити. Взагалі, коли хтось вже дуже ображається, то з цього добра, як з козла молока. Одного разу я сидів у нічній кав’ярні «Тунель». Ми щось розговорилися про оранґутанґів. Сидів з нами один морячок, він розповідав, нібито оранґутанґа часто не можна відрізнити від будь-якого вусатого громадянина, бо оранґутанґ має бороду, зарослу щетиною, як… «ну, каже, як, наприклад, ось той пан біля сусіднього стола». Ми всі оглянулися, а пан з бородою підійшов до морячка і зацідив йому в пику. А моряк розчерепив йому голову пивною пляшкою, аж бородатий пан звалився непритомний. Ми попрощалися з моряком, бо той зараз же пішов геть, коли побачив, що він того оранґутанґа майже закатрупив. Ми сяк-так відтерли пана, а цього якраз і не треба було робити, бо тільки-но він воскрес, одразу ж викликав нічний патруль і змалював справу так, що всіх нас забрали в комісаріат, хоч ми всі були тут зовсім ні при чому. Там він без кінця торочив, начебто ми його вважали за оранґутанґа і, мовляв, тільки про це й говорили. Він вперто тримався свого. Ми говоримо: «Таж ні, він зовсім не оранґутанґ», а він знову - оранґутанґ та й годі, він, мовляв на власні вуха чув. Я попросив пана комісара самому пояснити йому це. Комісар почав по-доброму пояснювати, а той, як пень. Не дав себе переконати і заявив панові комісару, що він з нами одна рука. Тоді пан комісар велів посадити його до «Іванової хати», аби витверезився, а ми хотіли повернутися до «Тунелю», але вже не змогли, бо і нас також посадили за ґрати. Бачите, пане капрале, що може вийти з маленького і незначного непорозуміння, яке й торби січки не варте. Або ось ще: в Окроугліцах був один громадянин. Так той образився, коли в Німецькому Броді його назвали смугастою гадюкою. Воно на світі таких слів, які зовсім не підлягають карі, є до бісової мами. Наприклад, якщо б ми вас охрестили видрою, чи ви могли б за це на нас розгніватися?

Капрал заричав, хоч, правда, цього не можна було назвати ричанням. Гнів, лють, розпач злилися в ряд сильних звуків, причому цей концертний номер доповнював гострий свист, який виводив носом крізь сон старший фельдкурат.

Після цього рикання у капрала наступила повна депресія. Він сів на лавку, і його водянисті безвиразні очі вперлися в далекі ліси і гори.

- Пане капрале, - сказав волонтер, - ви тепер, коли так вдивляєтеся у сумовиті гори і пахучі ліси, нагадуєте мені постать Данте. Те ж саме благородне обличчя поета, людини ніжного серця і душі, поета, доступного благородним почуттям. Сидіть, будь ласка, так, як сидите - це вам дуже личить. Як одухотворено, як невдавано і природно ви вибалушуєте очі на довколишні краєвиди. Напевно, ви думаєте про те, як буде гарно, коли весною у цих спустілих зараз місцях розгорнеться килим барвистих польових квітів…

- І той килим любовно обіймає струмочок, - докинув Швейк, - а наш пан капрал сидить на якомусь пеньку, слинить олівець і пише віршик до «Малого читача».

Капрал сидів зовсім апатично, а волонтер почав запевняти, буцімто він бачив голову капрала, вирізьблену на одній скульптурній виставці.

- Пробачте, пане капрале, чи ви не були натурником у скульптора Штурси*?

Капрал глянув на волонтера і сумно сказав:

- Ні, не був.

Волонтер замовк і простягнувся на лавці.

Конвоїри грали із Швейком у карти, капрал з розпуки асистував і дозволив собі навіть зауважити, що Швейк зробив помилку, пішовши зеленим тузом, а йому не треба було козиряти, мав би на останній хід сімку.

- Бувало колись, - сказав Швейк, - у кнайпах робили гарні написи проти дорадників. Пам’ятаю і досі один: «Пораднику, не радь сусіду, бо в морду я тобі заїду».

Військовий поїзд під’їжджав до станції, де інспекція проглядала вагони. Поїзд зупинився.

- Так воно й є! - жорстко сказав волонтер, багатозначно глянувши на капрала. - Інспекція вже тут.

До вагона ввійшла інспекція.

* * *

Комендантом військового поїзда штаб призначив офіцера запасу доктора Мраза.

На такі дурні пости завжди пхали офіцерів запасу.

Доктор Мраз від цієї посади зовсім втратив розум. Ніяк не міг дорахуватись одного вагона, хоча в цивільному житті був учителем математики в реальній гімназії. Крім цього, кількість людей в кожному вагоні не збігалася з підсумком, підбитим після посадки на будейовіцькому вокзалі. Коли Мраз переглядав папери, йому здалося, що не знати звідки з’явилося на дві польові кухні більше.

- А тут що за бісова мати? - Аж неприємні мурашки поза шкірою забігали: невідомим способом розмножилися коні.