Слава ЗСУ!

____________________

1 Місця, заборонені цензурою, відмічалися в австро-угорській пресі словом - конфісковано.

- Хто підписав статтю, пане надпоручнику?

- Бела Барабаш, редактор і депутат, пане полковнику.

- Це відома бестія, пане надпоручнику, але раніше, ніж це попало у «Пештер Ллойд», цю статтю вже надрукували в «Пешті Хірлап»*. Тепер прочитайте мені офіційний переклад мадярської статті, вміщеної в шопронській газеті «Шопроні Напло»*.

Надпоручник Лукаш почав голосно читати статтю. Редактор зробив усе, щоб напхати в неї якнайбільше таких фраз, як: «Наказ державної мудрости», «державний порядок», «людська розбещеність», «потоптано людську гідність і почуття», «каннібальські бенкети», «розгромлене людське суспільство», «зграя мамелюків», «впізнаєте їх за кулісами». А далі писалося так, буцімто мадяри на своїй власній землі були найбільш переслідуваним елементом. Справа виглядала так, немовби чеські вояки прийшли, звалили редактора на землю і топталися чоботами по його животі, а він ревів з болю, начебто чорт з нього лика дер, і хтось все це застенографував.

- Про деякі найважливіші речі, - скиглив «Шопроні Напло», - у нас підозріло мовчать і нічого не пишуть. Кожному відомо, що являє собою чеський солдат в Угорщині і на фронті. Ми всі знаємо про чеські витівки, знаємо, що за ними криється, які між чехами настрої і хто їх викликає. Пильність відповідних установ, звичайно, звернена на інші важливі речі, однак вони мусять також здійснювати і загальний контроль, аби не могли повторитися недавні події в Кірайгіді. Наша вчорашня стаття в п’ятнадцяти місцях була конфіскована, тому не залишається нічого іншого, як заявити, що з технічних причин ми сьогодні не маємо надто багато можливостей ширше зайнятися подіями в Кірайгіді. Відповідні установи, як з’ясував наш кореспондент на місці, дуже наполегливо, на повних парах, ведуть слідство цієї афери. Але нам видається дивним одне: чому деякі учасники цього погрому ще й до сьогодні ходять на волі. Це насамперед стосується одного пана, який, кажуть, й досі безкарно перебуває у військовому таборі і все ще носить відзнаки свого «Папагай реґіменту»*. Його прізвище було ще передвчора названо в «Пештер Ллойді», «Пешті Напло». Це відомий чеський шовініст Лукаш. Про його бешкети буде подана інтерпеляція нашим депутатом Ґезою Шаванем, який репрезентує кірайгідський округ».

- Так само мило, пане надпоручнику, - відізвався полковник Шредер, - пише про вас тижневик, що виходить в Кірайгіді, і деякі пресбурзькі*газети. Але гадаю, це вас вже не буде цікавити, бо всі вони на одне копито. З політичного боку - це можна зрозуміти, бо ми, австрійці, байдуже німці чи чехи, - все ж таки в порівнянні з мадярами набагато… Ви мене розумієте, пане надпоручнику? В цьому видно певну тенденцію. Вас, напевно, більше зацікавить стаття в «Комарненській вечірній газеті», де стверджується, начебто ви намагалися зґвалтувати пані Каконь просто в їдальні під час обіду в присутності її чоловіка. Ви, як пишуть, погрожуючи шаблею, примусили його заткнути рушником уста своїй дружині, аби вона не кричала. Це остання відомість про вас, пане надпоручнику.

Полковник усміхнувся і продовжував:

- Установи не виконали свого обов’язку. Попередня цензура в місцевих газетах також у руках мадярів. Вони роблять з нами, що хочуть. Наш офіцер позбавлений захисту від образ такої цивільної мадярської редакторської свині. Щойно на основі нашого рішучого втручання, а саме - телеграми нашого дивізійного суду, державна прокуратура в Пешті зробила кроки, аби в усіх названих редакціях дехто був заарештований. А найбільше це окошиться на редакторові «Комарненської вечірньої газети». Він ту свою вечірню газету не забуде до самої смерті. Мені, як вашому вищому начальнику, ревізійний суд доручив допитати вас і надіслав водночас цілі гори паперів, пов’язаних із слідством. Усе обійшлося б дуже добре, не будь того вашого злощасного Швейка. З ним сидить якийсь сапер Водічка. Коли їх після бійки привели на гауптвахту, у цього сапера знайшли листа, якого ви писали до пані Каконь. Цей ваш Швейк при допиті запевняв, ніби листа писали не ви, а він сам, а коли перед ним поклали лист і наказали його переписати, аби порівняти почерки, він вашого листа зжер. З канцелярії полку до дивізійного суду було надіслано ваші рапорти для порівняння із Швейковим почерком. І ось вам наслідки.

Полковник перегорнув акти і показав надпоручникові Лукашу таке місце: «Обвинувачений Швейк відмовився написати диктовані речення, запевняючи, що забув за ніч, як писати».

- Взагалі я, пане надпоручнику, не надаю жодного значення ні зізнанням вашого Швейка, ні того сапера. Швейк і сапер запевняють, ніби йшлося тільки про якийсь жартик, якого там не зрозуміли. А цивільні, мовляв, напали на них самі - вони ж лише захищалися, обороняючи свою військову честь. Той ваш Швейк, як встановлено слідством, узагалі гарна цяця. Так, наприклад, на питання, чому він не признається, відповів, згідно з протоколом: «Я тут саме в такій ситуації, в якій опинився слуга академічного художника Панушки через образи Діви Марії. Він теж, коли його обвинуватили в крадіжці цих образів, не міг на закид нічого іншого відповісти, як тільки: «Що ж мені робити, кров’ю блювати, чи що?» Звичайно, я від імені командування полку подбав, щоб у всіх газетах було вміщено спростування дивізійного суду на всі ці підлі статті місцевих газет. Сьогодні ж їх розішлемо. Гадаю, я зробив усе, аби ліквідувати скандал, викликаний негідною поведінкою цивільних тварюк, підлих мадярських журналістів.