Слава ЗСУ!

- Не маю його під рукою, мельдую послушно, пане оберлейтенанте. Тільки-но, може, якоїсь чверть години з нашої канцелярії викликали його до полкової канцелярії.

- Хай-но прийду, я з вами тоді, Швейку, розквитаюсь. Будете ви говорити коротко чи ні? Тепер слухайте уважно, що я вам скажу, чуєте виразно? Щоб ви потім не викручувалися, ніби в телефоні хрипіло. В ту ж мить, як тільки повісите трубку…

Перерва. Новий дзвінок. Швейк бере трубку і його засипає град лайок:

- Ви тварюко, халамиднику, гультяю! Що це ви робите, чому перериваєте розмову?

- Таж ви ласкаво сказали, щоб я повісив трубку.

- Швейку, за годину я буду вдома. Не порадієте… Отже, зараз зберіться, ідіть до бараку, знайдіть там будь-якого взводного, може, Фукса, і скажіть йому, хай зараз візьме десять чоловік і йде з ними на склад одержувати консерви. Повторіть, що він має зробити?

- Іти з десятьма людьми на склад одержувати консерви для роти.

- Слава тобі Господи, хоч раз не ідіотієте. Я тим часом протелефоную Ванєкові до полкової канцелярії, аби теж пішов на склад і прийняв консерви. Якщо він тим часом прийде до бараку, хай все покине і бігом до кладової. А тепер повісьте трубку.

Швейк довго шукав не тільки взводного Фукса, але й інших старшин. Вони були в кухні, обгризали м’ясо з костей і з приємністю поглядали на прив’язаного Балоуна, який, хоч і твердо стояв ногами на землі, бо над ним змилосердилися, все ж таки виглядав так, що на нього цікаво було подивитися.

Один з кухарів приніс і застромив йому в зуби кістку з м’ясом, а зв’язаний бородатий велетень Балоун, не маючи можливості маніпулювати руками, обережно перевертав кістку в роті, обертаючи її за допомогою зубів і ясен, причому обгризав м’ясо з виглядом лісовика.

- Хто тут з вас взводний Фукс? - запитав Швейк, коли врешті розшукав їх.

Взводний Фукс і бровою не повів, коли побачив, що його питає якийсь рядовий піхотинець.

- Гей! - гукнув Швейк. - Ще довго я буду розпитувати? Де той взводний Фукс?

Взводний Фукс виступив і, з почуттям власної гідності, почав лаятися на всі заставки. Він, мовляв, не просто взводний, а пан взводний, і не вільно говорити «де той взводний», а тільки «мельдую послушно, де тут пан взводний?» В його взводі, коли хтось промине «ich melde gehorsam», в ту ж мить дістає по пиці.

- Не дуже розмахуйтеся, - сказав розважно Швейк. - Зараз же зберіться, йдіть до бараку, візьміть там десять людей і бігом з ними на склад. Одержуватимете консерви.

Взводного Фукса це так приголомшило, що він спромігся лише сказати:

- Що таке?

- Жодне «що таке», - відповів Швейк, - я ординарець 11-ї маршової, хвилину тому говорив по телефону з паном оберлейтенантом Лукашем, і той сказав: «Бігом з десятьма людьми до складу». Якщо, пане взводний Фуксе, ви не підете, я зараз же повернуся до телефону. Пан оберлейтенант бажає, щоб йшли тільки ви. Та взагалі, про це зайве говорити. «Телефонна розмова, - говорить пан надпоручник Лукаш, - повинна бути коротка, ясна! Коли скажуть «взводний Фукс піде», то він піде. Наказ - це вам не телефонне базікання, коли ми когось запрошуємо на обід. В армії, особливо під час війни, кожне спізнення - це злочин. Якщо взводний Фукс, коли ви його про це повідомите, негайно не піде, то зараз же повідомте мене по телефону. А я вже йому такої заграю, що аж пір’я з нього полетить». Го-го! Ви пана оберлейтенанта ще не знаєте! - Швейк, тріумфуючи, глянув на унтерів, яких його промова справді здивувала і приголомшила.

Взводний Фукс щось невиразно пробурмотів собі під ніс і швидко пішов геть, а Швейк гукнув йому услід:

- Отже, можу доповісти панові оберлейтенанту, що все в порядку?

- Зараз з десятьма людьми буду біля складу, - відізвався від бараку взводний Фукс і, не сказавши вже ні слова, віддалився від групи унтерів, які були так само ошелешені, як і взводний Фукс.

- Вже починається, - сказав маленький капрал Блажек. - Будемо пакуватися.

Швейк, повернувшись до канцелярії 11-ї маршової роти, знову не мав часу запалити люльку, бо задзвонив телефон (котрий вже раз сьогодні) і зі Швейком знову заговорив надпоручник Лукаш:

- Куди ви, Швейку, бігаєте? Я дзвоню вже втретє, але ніхто мені не відповідає.

- Я бігав вас шукати, пане оберлейтенанте.

- Отже, пішли? Так?

- Ясно, що пішли. Але не знаю, чи вони вже там. Може, мені ще раз туди збігати?

- Значить, ви знайшли взводного Фукса?

- Знайшов, пане оберлейтенанте. Він спочатку визвірився на мене: «Що таке?» - каже. І щойно тоді, коли я йому роз’яснив, що телефонні розмови повинні бути короткі й ясні…