Слава ЗСУ!

Замовк. А за хвилину додав:

- Якщо бензин вийде, автомобіль обов’язково мусить зупинитися. Це я також учора бачив, а потім ще базікають про інерцію, панове. Не їде, стоїть, не рушиться з місця, бо не мав бензину. Невже ж це не комічно?

В парі з тупістю йшла його побожність. У нього в квартирі був свій хатній олтар. Полковник часто ходив до сповіді і на причастя у костел св. Ігнатія. Від початку війни він молився за перемогу австрійської і німецької зброї. Християнство і мрії про германську геґемонію у нього зливалися в одне ціле. Бог повинен був допомогти Австрії і Німеччині відібрати багатства і землі переможених.

Кожного разу, читаючи у газетах, що знову привезли полонених, він скаженів.

- Навіщо сюди возити полонених, - говорив він. - Їх треба всіх постріляти. Без милосердя! Треба танцювати поміж трупами! Все цивільне населення у Сербії спалити до ноги! Дітей поколоти багнетами!

Він нітрохи не був гірший від німецького поета Фірордта*, автора збірки воєнних віршів, у яких він закликав, щоб Німеччина ненавиділа і вбивала з залізною душею мільйони французьких дияволів:

Хай аж до хмар, до хмар над гори Громадяться людськії кості І м’ясо ще димляче…

* * *

Скінчивши навчання в школі волонтерів, надпоручник Лукаш вийшов з Максом трохи прогулятися.

- Дозволю собі звернути вашу увагу, пане оберлейтенанте, - занепокоєно сказав Швейк, - цього собаку треба добре берегти, щоб не втік. Йому може захотітися до старої хати, і він від вас втече, якщо ви спустите з повідка. А також я б вам не радив водити його через Гавлічкову площу - там тиняється один лютий, страшно кусючий різницький пес з ресторану «Марійський образ»*. Коли в його районі з’являється чужий собака, він боїться, аби той йому щось не зжер. Він такий, як той жебрак біля св. Гаштала1.

____________________

1Цей жебрак проганяв із свого району інших жебраків.

Макс весело підстрибував і крутився під ногами надпоручникові, заплутуючи повідок навколо шаблі, і проявляв незвичайну радість, що йде на прогулянку.

Вийшовши на вулицю, надпоручник Лукаш почимчикував на Пржикопи, де на розі Панської вулиці* мав зустрітися з одною дамою. Його обсіли службові думки. Роздумував, про що має завтра викладати волонтерам у школі. Як визначити висоту якоїсь гори. Чому подаємо завжди висоту від рівня моря. Як за висотою над рівнем моря визначити висоту гори від основи. Якого чорта військове міністерство включає такі речі до шкільної програми? Це ж для артилерії, а крім того, є ж карти генерального штабу. Коли ворог буде на височині 312, не буде часу розмірковувати, чому висота горбка вираховується від рівня моря, або вираховувати висоту цього горбка. Поглянемо на карту і побачимо.

Коли Лукаш саме доходив до Панської вулиці, його думки перервало гостре «Halt!»2.

____________________

2Стій (нім.).

Водночас з «гальт» собака спробував вирватися разом із повідком з його рук і з радісним гавканням кинувся до тієї людини, яка гостро сказала «гальт».

Перед надпоручником стояв полковник Краус фон Ціллерґут. Надпоручник Лукаш козирнув і виструнчився перед полковником, виправдуючись, що не помітив його.

Полковник Краус був відомий між офіцерами своєю пристрастю зупиняти.

Вважав, що козиряння - це щось, від чого залежить успіх війни і на чому побудована вся військова сила. Любив говорити: «В козиряння солдат повинен вкладати всю душу». Це був блискучий капральський містицизм.

Наполягав, аби той, хто віддавав честь, козиряв згідно з приписами, до найменших дрібниць, точно і достойно.

Підстерігав усіх, хто проходив повз нього: від рядового піхотинця аж до підполковника. Піхотинців, які недбало віддавали честь, ледь-ледь дотикаючись козирка, немов хотіли буркнути: «Здоров!» - він власноручно водив у казарми, щоб їх покарати.

Для нього не мало значення: «Я не бачив».

- Солдат, - говорив він, - повинен свого начальника шукати в юрбі і ні про що інше не думати, лише про те, як би виконати свої обов’язки, визначені для нього статутом. Вмираючий на полі бою повинен перед своєю смертю козирнути. Хто не вміє козиряти, хто вдає, що не бачить, або козиряє недбало, той, на мій погляд, бестія.

- Пане надпоручнику! - грізним голосом сказав полковник Краус, - молодші офіцери мусять завжди віддавати честь старшим! Цього ще не скасували! А по-друге, відколи пани офіцери звикли ходити з краденими псами на променад? Так, із краденими. Пес, який належить комусь іншому, - крадений пес!