Слава ЗСУ!

Звернувшись до Швейка, він сказав йому по-чеськи:

- Ти п’єш з мене кров, правда?

- П’ю, - з гідністю відповів Швейк.

- Ось погляньте на нього, пане полковнику, - по-німецьки продовжував поручник Дуб, - ви ні про що не можете його запитати. З ним взагалі неможливо говорити. А раз таки натрапить коса на камінь і доведеться його суворо покарати. Дозвольте, пане полковнику… - поручник Дуб заглибився в акт, складений майором із Перемишля і, дочитавши його до кінця, вигукнув з тріумфом:

- Тепер тобі амінь! Куди ти подів казенну уніформу?

- Я її залишив на греблі ставка, коли пробував, чи зручно російським солдатам ходити у цьому лахмітті, - відповів Швейк. - Це все, власне, не що інше, як одна велика помилка.

Швейк почав розповідати поручникові Дубу, скільки неприємностей він витерпів через цю саму помилку. Коли він скінчив своє оповідання, поручник Дуб заверещав:

- Ось тепер ти мене пізнаєш! Ти розумієш, що це значить загубити казенне майно? Знаєш, що це значить, негіднику, втратити під час війни мундир?

- Мельдую послушно, пане лейтенанте, - відповів Швейк, - якщо солдат втратить уніформу, йому мусять видати нову.

- Господи Ісусе Христе, - вигукнув поручник Дуб, - ти, дурний воле, ти, собача печінко, якщо ти і далі так заграватимеш зі мною, то після війни ще сто років служитимеш додатково.*

Полковник Ґербіх, який досі сидів спокійно за столом, раптом зробив страшну міну, бо його палець, який до цього часу поводився тихо, із смирної овечки перетворився на рикаючого тигра, на електричний струм у 600 вольт, на живу кістку, поволі роздроблювану молотом на щебінь. Полковник Ґербіх лише махнув рукою і закричав голосом людини, яку поволі підсмажують на рожні:

- Геть всі, дайте мені револьвер!

Це була знайома картина, і всі кинулися за двері разом зі Швейком. Його, власне, у коридор витягли конвоїри. Залишився тільки поручник Дуб. Ця хвилина здавалась йому дуже слушною, щоб використати її проти Швейка. І Дуб сказав скривленому від болю полковникові:

- Насмілююсь звернути вашу увагу, пане полковнику, цей солдат…

Полковник занявчав і жбурнув у поручника каламарем.

Переляканий поручник Дуб козирнув і, пробелькотівши:

- Звичайно, пане полковнику… - зник у дверях.

Потім ще довго з полковникової канцелярії лунали рев і виття. Нарешті страждальницькі зойки вщухли. Приступ подагри минув, полковник подзвонив і наказав знову привести Швейка.

- Так що ж власне з тобою скоїлося? - спитав він Швейка.

Неприємний біль минув і полковник відчував таке блаженство, немов грівся на сонечку, на морському березі.

Дружньо усміхаючись полковникові, Швейк розказав усю свою одіссею, і доповів, що він ординарець 11-ї маршової роти 91-го полку і що він взагалі не знає, як вони там без нього дадуть собі раду.

Полковник теж усміхнувся, а потім видав такий наказ: «Виписати Швейкові військовий квиток через Львів до станції Жовтанці, куди завтра повинна прибути його маршова рота. Видати Швейкові зі складу нове казенне обмундирування та 6 крон 82 гелери на дорогу, замість харчового пайка».

Коли Швейк у новому австрійському мундирі покидав штаб бригади, відправляючись на вокзал, біля штабу стирчав поручник Дуб. Він дуже схвилювався, коли Швейк чітко по-військовому зголосився до нього, показав папери і турботливо запитав, чи не має пан поручник переказати щось пану надпоручникові Лукашу.

Поручник Дуб не спромігся нічого іншого сказати, лише: «Abtreten!» і, дивлячись вслід Швейкові, тільки пробурмотів сам до себе: «Ти мене ще не знаєш, чортове насіння, але ти мене ще пізнаєш».

* * *

На станції Жовтанці зібрався увесь батальйон капітана Заґнера, за винятком ар’єрґарду - 14-ї роти, яка десь загубилася, коли обходили Львів.

Увійшовши у містечко, Швейк опинився в зовсім новому середовищі. Із загального руху можна було зробити висновок, що передова, де йдуть запеклі бої, не так вже й далеко. Усюди, куди не глянь, стояла артилерія і обози. З кожного будинку виходили солдати різних полків, а перед ними як щось добірне сновигали німці з райху і аристократичним жестом роздавали австріякам цигарки із своїх багатих запасів. Біля німецьких кухонь на площі стояли навіть бочки з пивом, де німецьким солдатам на обід і вечерю точили у казанки пиво, а навколо тих бочок, як ласі коти, огиналися занедбані австрійські солдати з животами, роздутими від брудного підсолодженого відвару цикорію.

Групи пейсатих жидів в довгих лапсердаках вимахували руками, показуючи один одному на хмари диму на сході. Всюди кричали, що це на ріці Буг горять Утішків, Буськ і Деревляни.