Слава ЗСУ!

Надпоручник Лукаш не витримав, вибив нещасну курку із Швейкових рук і загорлав на нього:

- Знаєте, Швейку, що чекає солдата, який під час війни грабує мирне населення?

- Чесна смерть від олова і пороху, - урочисто відповів Швейк.

- Ви, звичайно, заслуговуєте на мотузку, Швейку, бо ви перший почали грабувати. Ви негідник! Я просто вже не знаю, як вас назвати. Ви забули про свою присягу. В мене від цього голова обертом іде.

Швейк допитливо глянув на надпоручника Лукаша і швидко відповів:

- Мельдую послушно, я не забув про присягу, яку весь військовий люд має виконувати. Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, я чесно присягав нашому найяснішому князю і панові Францу Йосифові Першому, що буду служити йому вірно і послушно, а також слухати генералів його величності і взагалі всіх своїх начальників і командирів. Буду їх шанувати і охороняти, їхні розпорядження і накази за всіх умов виконувати; проти всякого ворога, хто б він не був і де цього за жадає воля його цісарської королівської величності - на воді, під водою, на землі, в повітрі, вдень і вночі, в битвах, атаках, в бою і в усяких інших починаннях, одним словом, на кожному місці…

Швейк підняв із підлоги курку і продовжував, виструнчившись та дивлячись надпоручникові Лукашу в очі:

- Кожної хвилини і при всякій нагоді битися відважно і хоробро; своєї армії, батальйонів, знамен і гармат ніколи не кидати, з ворогом ніколи ні в які порозуміння не входити, завжди поводитись так, як цього вимагають військові закони і як належить поводити себе доблесному воякові. Чесно буду жити і з честю вмирати, хай допоможе мені у цьому Господь. Амінь! А тієї курки, мельдую послушно, я не крав і нікого не грабував, а поводився порядно, пам’ятаючи про свою присягу.

- Ти кинеш цю курку чи ні, тварюко? - заверещав надпоручник Лукаш, вдаривши Швейка паперами по руці, в якій він тримав небіжку. - Подивися на цей протокол. Бачиш тут чорним по білому: цим припроваджується піхотинець Йозеф Швейк, згідно з його зізнаннями, ординарець тієї ж маршової роти… за злочинний грабунок… А тепер ти, мародере, гієно нещасна, будеш мені говорити… ні, я все ж таки коли-небудь тебе вб’ю - вб’ю, розумієш? Ну, відповідай, ти, ідіоте, бандите, як ти міг так низько впасти?

- Мельдую послушно, - привітно сказав Швейк, - тут якесь непорозуміння. Коли я дістав ваш наказ роздобути десь або купити на обід щось ласе, то почав міркувати, яка лакомина найсмачніша. За вокзалом узагалі нічого, крім кінської ковбаси та сушеного ослячого м’яса, не було. Я, мельдую послушно, пане оберлейтенанте, все добре зважив. На фронті людині треба мати щось дуже поживне, щоб можна було краще зноси ти воєнні злигодні. Я хотів зробити вам горизонтальну1радість. Я надумав, пане оберлейтенанте, зварити вам юшку з курки.

- Юшку з курки, - повторив за ним надпоручник, схопившись у відчаї за голову.

- Так, мельдую послушно, пане оберлейтенанте, юшку з курки. Я й цибулю купив, і п’ятдесят грамів локшини. Ось тут, будь ласка, все. В цій кишені - цибуля, а в цій локшина. Сіль є в канцелярії, перець також. Лишилося тільки купити курку. Ото я й пішов за вокзал до Ішатарчі. Це, власне, село, куди йому там до міста, хоч на першій вулиці і написано Ішатарча Варош2. Пройшов я однією вулицею з палісадниками, другою, третьою, четвертою, п’ятою, шостою, сьомою, восьмою, дев’ятою, десятою, одинадцятою, аж до кінця тринадцятої вулиці, де за останнім будиночком починалися луки. Там гуляли курки. Я підійшов до них і вибрав найбільшу та найважчу - будь ласка, погляньте, пане оберлейтенанте, саме сало, навіть і оглядати не треба, з першого погляду видно, що їй напевно підсипали як слід зернятка. Ото я її взяв на очах у всіх, вони мені там щось по-мадярськи ґелґотять, а я тримаю її за ноги і питаю то по-чеськи, то по-німецьки, кому належить ця курка, я, мовляв, бажаю її купити. Коли нараз з крайнього будинку вибігає чоловік, за ним жінка. Чоловік почав мене лаяти, спершу по-мадярськи, а потім по-німецьки, буцімто я в нього серед білого дня вкрав курку. Я сказав, хай він на мене не кричить, бо мене послали купити курку. Я розповів йому, в чому справа. А курка, яку я тримав за ноги, раптом почала бити крилами.

____________________

1 Швейк хотів ужити слова «горентні» - величезну.

2 Місто Ішатарча.

Оскільки я її тримав зовсім легенько, то вона смикнула мою руку вгору і хотіла сісти своєму панові на ніс. А дядько почав репетувати, що я буцімто тріснув його тією куркою по пиці. А ця жінка без упину щось вийойкувала і гукала до курки: «Ціп, ціп, ціп, ціп». Тут якісь ідіоти, які не знали, про що йдеться, привели патруль гонведів, і я сам запропонував їм піти зі мною до комендатури вокзалу, аби моя невинність випливла, як олія на поверхню води. Але з паном лейтенантом, який там чергував, не можна було дійти до згоди, хоч я його й просив запитати вас, чи правда, що ви мене послали купити якусь лакоминку. Він іще й вилаяв мене і наказав замкнути пащеку, бо, мовляв, по моїх очах видно, що за мною гілляка з доброю мотузкою плаче. Він, мабуть, був у дуже поганому настрої, коли вже сказав, що начебто таким мордастим може бути лише солдат, який грабує і краде. На станції, каже, є вже багато таких скарг. Наприклад, передучора десь недалеко від вокзалу зник у когось індик. А коли я йому на те сказав, що ми в цей час були в Рабі, він відповів, що він на такі виправдання плювати хотів, отож і відіслали мене до вас. Іще там на мене розкричався один фрайтер, якого я не помітив, чи я, мовляв, не знаю, хто переді мною стоїть. Я відповів, що єфрейтор, а якщо б він був єгерем, то був би начальником патруля, а в артилерії - обер-каноніром.