Слава ЗСУ!

Поручник Дуб дійсно пішов особисто переконатися, чи не порушив хто його наказу, і, мабуть, тому вихідним пунктом своєї ревізії обрав диван у Еллиній кімнатці на другому поверсі так званого «міського кафе» і дуже мило розважався на цьому дивані.

Тим часом капітан Заґнер повернувся до свого батальйону. Тайрлеве товариство розійшлося: самого капітана викликали в бригаду, бо бригадний командир уже понад годину розшукував свого ад’ютанта.

З дивізії надійшли нові накази, і виникла необхідність остаточно визначити маршрут прибулого дев’яносто першого полку, тому що, згідно з новою диспозицією, первісним маршрутом мав вирушити маршовий батальйон сто другого полку.

Все було дуже заплутане.

Росіяни поспішно відступали на північно-східному кінці Галичини, так що деякі австрійські частини зовсім перемішалися. В окремих місцях в розташування австрійських військ клином врізались частини німецької армії. Цей хаос збільшували прибуваючі на фронт нові маршові батальйони й інші військові частини. Те ж саме відбувалося й на прифронтовій смузі, яка й надалі вважалася тилом, як, наприклад, Сянок, куди несподівано прибули резерви німецької ганноверської дивізії під командуванням полковника з таким огидним поглядом, що командир бригади зовсім збентежився. Полковник резерву ганноверської дивізії пред’явив диспозицію свого штабу, за якою його солдатів належало розмістити в гімназії, де щойно розквартирувався батальйон дев’яносто першого полку. Для розміщення свого штабу він домагався звільнення будинку краківського банку, в якому розташувався саме штаб бригади.

Бригадний командир зв’язався безпосередньо з дивізією і докладно змалював ситуацію, а потім з дивізією розмовляв ганноверець з наврочливими очима. Внаслідок цих переговорів бригада дістала наказ: «Бригаді виступити з міста о шостій годині ввечері і рухатись в напрямку Турова- Вольська - Лісковець - Стара Сіль - Самбір, де чекати дальших розпоряджень. Разом з нею виступити і маршовому батальйонові дев’яносто першого полку, який створює прикриття. Виступ війська за схемою, виробленою бригадним командиром: аванґард виходить о пів на шосту на Турову; між південним і північним фланговими прикриттями віддалення три з половиною кілометри. Прикриваючий ар’єрґард виступає о чверть на сьому».

З цієї причини в гімназії зчинилася метушня. Мала відбутися нарада офіцерів батальйону, але бракувало поручника Дуба. Швейк дістав наказ розшукати його.

- Сподіваюсь, - сказав йому надпоручник Лукаш, - ви легко його знайдете, адже між вами вічно якісь чвари.

- Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, я прошу дати мені письмовий наказ з роти. І саме тому, що між нами вічно якісь чвари.

Поки надпоручник Лукаш писав на листочку із свого блокнота наказ, аби поручник Дуб негайно з’явився до гімназії на нараду, Швейк запевняв його:

- Так, пане оберлейтенанте, ви, як завжди, можете не турбуватися. Я його знайду. Солдатам заборонено ходити до борделів, отже, він напевно буде в одному з них. Йому ж необхідно переконатися, що ніхто з його взводу не хоче потрапити під польовий суд, яким він звичайно погрожує. Він сам оголосив солдатам свого взводу, що перевірить усі борделі і що вони його пізнають з поганого боку. Між іншим, я знаю, де він. Ондечки, там, якраз напроти, у цій кав’ярні. Всі наші солдати слідкували, куди він насамперед піде.

Об’єднане місце розваг і міська кав’ярня, тобто установа, про яку згадував Швейк, була поділена на дві частини. Хто не бажав проходити через кав’ярню, йшов чорним ходом, де на сонці вигрівалась літня пані, яка зверталась по-німецьки, по-польськи, по-мадярськи приблизно з таким привітанням: «Заходьте, заходьте, солдатику, тут у нас гарні дівчатка».

Коли солдатик заходив, вона відводила його до якоїсь приймальні і кликала одну з панночок, яка зараз же прибігала в одній сорочці, насамперед вимагала гроші, поки солдатик відмикав багнет, гроші тут же на місці забирала «мадам».

Офіцери проходили через кав’ярню. Ця дорога була небезпечнішою, бо вона вела через задні кімнати, де містилися панночки, призначені для офіцерства. Тут красунь наряджали в мережані сорочечки, тут пили з гостями вино та лікери. Але в цих приміщеннях «мадам» нічого не дозволяла. Все інше відбувалося нагорі, в кімнатах.

В одному такому раї на дивані, повному блощиць, валявся в самих підштанках поручник Дуб. Панночка Елля розповідала йому вигадану, як це звичайно в таких випадках буває, трагедію свого життя: її батько був фабрикантом, а вона вчителькою гімназії в Пешті. І ось через нещасне кохання пішла по цій стежці. Зовсім поруч від поручника Дуба, на відстані простягнутої руки, на маленькому столику стояла пляшка горобинівки і чарки. Пляшка була лише наполовину порожня, а Елля і поручник Дуб уже самі не знали, що верзуть, і з того ясно випливало, що поручникові Дубу треба дуже небагато, щоб упитися, з його слів було видно, що він усе переплутав і вважав Еллю за свого денщика Кунерта. Він так і звертався до неї, погрожуючи за звичкою вигаданому Кунертові: