Слава ЗСУ!

- Замовкни, воле дурнуватий, - заримував Швейк.

Поручник продовжував:

- Для вас, солдати, немає таких перепон, які б ви не подолали! Я вам ще раз повторюю, я вас веду не до легкої перемоги! Це буде досить твердий горішок, але ви себе покажете! Історія віків вбере вас в пишні шати.

- Дивись, щоб не почав, бува, ригати, - знову заримував Швейк. Немов послухавшись Швейка, поручник Дуб схилив вниз голову і раптом почав блювати, для чого йому навіть не треба було вихилятися з воза. Скінчивши, він ще раз ви гукнув:

- Солдати, вперед! - звалився на наплічник телеграфіста Ходоунського і проспав аж до Турової-Вольської, де його нарешті поставили на ноги і за наказом надпоручника Лукаша зняли з воза. Надпоручник Лукаш мав з ним досить тривалу і досить неприємну розмову, аж поки поручник Дуб настільки опритомнів, що нарешті зміг заявити:

- Логічно розмірковуючи, я зробив дурницю, яку виправлю перед лицем ворога.

Між іншим, він не зовсім отямився, бо коли чвалав до свого взводу, грозився надпоручникові Лукашу:

- Ви мене ще не знаєте, але ви мене пізнаєте!

- Про усе, що накоїли, можете довідатись у Швейка, - додав надпоручник Лукаш.

Отже, перш ніж піти до свого взводу, поручник Дуб попрямував до Швейка, якого знайшов у товаристві Балоуна і фельдфебеля Ванєка.

Балоун у захваті саме розповідав, що в себе у млині він завжди тримав пляшку пива у криниці. Пиво було таке холодне, аж зуби ломило. В млинах увечері цим пивом запивали розгуду1, але він у своїй ненажерливості, за яку тепер карав його Господь, після розгуди завжди ще ковтав порядний шматок м’яса. Тепер, мовляв, правосуддя Боже покарало його за все теплою смердючою водою з криниці в Туровій-Вольській, до якої через холеру солдати мусили сипати цитринову кислоту, коли взводами брали воду з криниць. Балоун висловив думку, буцімто цитринову кислоту роздають для того, щоб легше було людей голодом морити. Він, правда, у Сяноку трохи під’їв, та й оберлейтенант знову залишив йому півпорції телятини, яку Балоун приніс із бригади, але все ж таки це жах, він так сподівався, що коли прибудуть на відпочинок, знову щось варитимуть. Він у це повірив, коли куховари набирали до казанів воду. Він зараз же полетів туди розвідати, що й як, але куховари відповіли йому, що поки лише дістали наказ набирати воду, а за хвилину, можливо, прийде новий наказ - її виливати.

____________________

1 Сир з маслом і сметаною, посипаний паприкою та зеленою цибулею (чеськ., зах. укр.).

Тут несподівано підійшов поручник Дуб і, не дуже впевнений в собі, запитав:

- Розмовляєте?

- Розмовляємо, пане лейтенанте, - відповів за всіх Швейк. - У нас тут бесіда йде повним ходом. Воно взагалі найприємніша на світі річ - добра бесіда. Ось саме говоримо про цитринову кислоту… Жоден солдат не може обійтися без балачок, тоді він принаймні забуває про всі злигодні.

Поручник Дуб запросив Швейка прогулятися з ним, бо він, мовляв, хоче його про щось спитати. Коли вони вже досить відійшли убік, Дуб із сумнівом у голосі запитав:

- А ви, бува, часом не про мене говорили?

- Ніколи! Про вас ані слова, пане лейтенанте, лише про цю цитринову кислоту і про копчене м’ясо.

- Мені оберлейтенант Лукаш говорив, нібито я щось накоїв і ви про це дуже добре знаєте, Швейку.

Швейк дуже серйозно і з притиском сказав:

- Ви нічого не накоїли, пане лейтенанте. Ви тільки відвідали один дім розпусти. Але то була якась помилка. Бляхаря Пімпра з Козячої площі теж завжди розшукували, коли він вирушав до міста купувати бляху, і його теж знаходили в подібній установі, або «У Шугів», або у «Дворжаків»*. Внизу містилась кав’ярня, а нагорі - в нашому випадку - були дівчата. Ви, пане лейтенанте, очевидно, не добрали, де ви, власне, знаходитесь, бо було дуже гаряче, і якщо людина не звикла пити, то в таку спеку п’яніє навіть від звичайнісінького рому, а ви, пане лейтенанте, допалися до горобинівки. Я дістав наказ вручити вам запрошення на нараду, що мала відбутися перед нашим від’їздом, і знайшов вас у тієї дівчини нагорі. Від спеки і горобинівки ви мене навіть не впізнали і лежали собі там на дивані зовсім роздягнений. Взагалі ви там нічого не витівали, навіть не говорили: «Ви мене ще не знаєте…» Така річ може в спеку трапитися з кожним. Декому це подобається, але дехто потрапляє в таку історію, як сливка в лайно. Коли б ви були знали старого Вейводу, полірувальника з Вршовіц, так той, мельдую послушно, пане лейтенанте, вирішив ніколи не пити жодних напоїв, від яких міг би сп’яніти. Хильнув він чарку на дорогу і пішов з дому шукати безалкогольних напоїв. Спочатку завітав до шинку «На зупинці», замовив собі там чвертку вермуту і почав обережно випитувати шинкаря, що, власне, п’ють абстиненти. Він, як не беріть, правильно вважав, що для них навіть чиста вода і то страшний напій. Шинкар йому пояснив, що абстиненти п’ють содову воду, лимонад, молоко, але і різні безалкогольні вина, холодну часникову юшку та інші неспиртні напої. З усіх цих напоїв старого Вейводу найбільше вабили безалкогольні вина. Він запитав, чи буває безалкогольна горілка, випив ще одну чвертку і поговорив з шинкарем про те, що це, дійсно, великий гріх часто напиватися, шинкар йому на це відповів, що він все на світі стерпить, за винятком одного! - п’яної людини, яка в іншому місці впивається, а до нього приходить витвережуватися пляшкою содової води та ще крім усього й набешкетує. «Нажлуктайся у мене, - каже шинкар, - тоді ти моя людина, а інакше я тебе і знати не хочу». Старий Вейвода допив і пішов далі, аж поки не придибав, пане лейтенанте, на Карлову площу до винарні, куди він і раніше заходив, і запитав там, чи немає в них безалкогольних вин. «Безалкогольних вин ми не маємо, пане Вейводо, - відповіли йому. - Але зате знайдеться вермут і шеррі». Старому Вейводі стало якось незручно, і він випив там по чвертці вермуту і шеррі. Поки сидів там, познайомився, пане лейтенанте, з якимось таким самим, як він, ворогом алкоголю. Слово за слово, випили ще по чвертці шеррі, а наприкінці той пан сказав, що він знає місце, де подають безалкогольні вина. «Це на Бользановій вулиці, вниз по сходах, там грає грамофон». За таку приємну інформацію старий Вейвода поставив ще цілу пляшку вермуту, а потім обидва почимчикували на Бользанову вулицю, де треба йти сходами вниз і де грає грамофон.