Слава ЗСУ!

Швейк почав з того, що він все ж таки мав рацію, коли йшов на Фельштин вздовж струмка, і він не винен, що якийсь там невідомий російський солдат утік з полону і купається у ставку, повз який він, Швейк, мусив іти, бо це ж був його обов’язок як квартирмейстера - знайти найкоротшу дорогу на Фельштин. Росіянин, тільки-но його побачив, утік, залишивши в кущах свою уніформу. Він, Швейк, не раз чув, що на фронті з метою розвідки використовується форма вбитих ворогів, а тому на цей випадок приміряв залишену уніформу, аби перевірити, як в такому випадку він почуватиме себе в чужій уніформі.

Роз’яснивши цю помилку, Швейк зрозумів, що говорив на вітер, бо фельдфебель заснув ще раніше, ніж Швейк дійшов до ставка. Швейк наблизився до нього і доторкнувся до його плеча, цього було досить, щоб фельдфебель упав із стільця на підлогу, де спокійно й далі спав.

- Вибачаюсь, пане фельдфебелю, - сказав Швейк і, козирнувши, вийшов з канцелярії.

Рано-вранці військово-будівельне командування змінило диспозицію і вирішило групу полонених, в якій знаходився Швейк, відправити прямо до Перемишля на відбудову залізничної колії Перемишль - Любачів.

Отже, все залишилося по-старому, і Швейкова одіссея між російськими полоненими тривала далі. Мадярські конвоїри гнали всіх і вся швидкими темпами вперед.

В одному селі на відпочинку полонені зустрілися з обозним відділом. Біля возів стояв офіцер і дивився на полонених.

Швейк вискочив з шеренги, виструнчився перед офіцером і вигукнув: «Herr Leutenant! Ich melde gehorsamst!»1 Але більше нічого не встиг сказати, бо тут же до нього підскочили двоє солдатів-мадярів і штовханами у спину знову запакували назад поміж полонених.

____________________

1 Мельдую послушно, пане лейтенанте (нім.).

Офіцер кинув услід йому недопалок сигарети, який швидко підняв інший полонений і став докурювати. Потім офіцер пояснив капралові, який стояв біля нього, що в Росії є німці- колоністи, вони теж мусять воювати.

Аж до самого Перемишля у Швейка не було нагоди поскаржитися, що він, власне, ординарець одинадцятої маршової роти дев’яносто першого полку. Це стало можливим тільки у Перемишлі, коли їх звечора загнали до зруйнованого форту у внутрішній зоні фортеці, де в доброму стані збереглися стайні для коней фортечної артилерії.

У настеленій там соломі було стільки вошей, що вони підіймали короткі стебла, немовби це були не воші, а мурашки, які тягнуть матеріал на будову свого мурашника.

Полоненим тут роздали трохи чорної люри з чистого цикорію і по шматку цвілого кукурудзяного хліба.

Потім їх прийняв майор Вольф, тогочасний володар усіх полонених, яких надсилали сюди на відбудову Перемиської фортеці та її околиць. Це був дуже сумлінний чоловік. Він тримав у себе цілий штаб перекладачів, які відбирали з полонених спеціалістів-будівників відповідно до їх таланту і попередньої освіти.

Майор Вольф вбив собі в голову, нібито російські полонені прикидаються дурниками, бо часто на його запитання: «Чи вмієш будувати залізниці?» стереотипно відповідали: «Ні про що не знаю, ні про що таке й не чув, я жив чесно і благородно».

Коли полонені вишикувалися перед майором Вольфом і усім його штабом, він спершу по-німецьки спитав, хто з них знає німецьку мову.

Швейк рішуче виступив уперед, виструнчився перед майором, козирнув і відрапортував, що знає німецьку.

Майор Вольф, явно зраділий, відразу ж запитав Швейка, чи він, бува, не інженер.

- Мельдую послушно, пане майоре, - відповів Швейк. - Я не інженер, але ординарець одинадцятої маршової роти австрійського дев’яносто першого полку. Я потрапив до вас у полон. Це сталося так, пане майоре…

- Що таке? - ревнув майор Вольф.

- Мельдую послушно, пане майоре, це сталося так…

- Ви чех, - горлав далі майор Вольф. - Ви переодягнулися в російську уніформу?

- Мельдую послушно, пане майоре, саме так і було. Я справді дуже радий, що ви, пане майоре, відразу зрозуміли мою ситуацію. Можливо, наші вже десь воюють, а я тут можу марно прокалатати усю війну. Дозвольте, пане майоре, ще раз по порядку все пояснити.

- Досить, - кинув майор Вольф, покликав двох солдатів і наказав негайно відправити цю людину на гауптвахту, а сам ще з одним офіцером, не кваплячись, пішов слідом за Швейком і, розмовляючи з офіцером, несамовито жестикулював. У кожному його реченні згадувалося щось про чеських собак. Другий офіцер відчував в його словах невимовну радість, бо ж, на думку майора, він своїм гострим оком виявив одну з тих пташок, про зрадницьку закордонну діяльність яких вже кілька місяців усім командирам військових частин розсилалися засекречені повідомлення. Було встановлено, що деякі втікачі з чеських полків, забуваючи про свою присягу, вступають у ряди російської армії, служать ворогові і виконують у нього шпіонські завдання.