Слава ЗСУ!

Швейка під багнетами відвели у гарнізонну комендатуру. Там він підписав складений майором Вольфом протокол про те, що він, солдат австрійської армії, свідомо і без жодного примусу переодягнувся в російську уніформу і після відступу росіян його затримала польова жандармерія.

Це все була свята правда, і Швейк, як людина чесна, не міг цього заперечувати. Під час складання протоколу він намагався доповнити його своїми зауваженнями, які б, можливо, висвітлили ситуацію, але кожного разу лунав наказ пана майора:

- Мовчіть! Я вас про це не питаю. Справа цілком ясна.

У відповідь на це Швейк неодмінно козиряв і говорив:

- Мельдую послушно, я мовчу, справа цілком ясна.

Згодом у гарнізонній комендатурі Швейка посадовили в якусь діру, де раніше знаходився склад рису і водночас пансіон для мишей. Скрізь на підлозі був розсипаний рис, і миші, зовсім не боячись Швейка, весело бігали навколо і підбирали зернятка. Швейкові довелося піти по сінник для себе, а коли він у пітьмі розглянувся, то побачив, що до його сінника вже переселяється ціла мишача родина. Вони хотіли - в цьому не було жодного сумніву - зробити собі гніздо на руїнах слави спорохнявілого австрійського сінника. Швейк почав барабанити у замкнені двері. Підійшов якийсь капрал-поляк, і Швейк попросив, аби його перевели в інше приміщення, бо він на своєму сіннику може подушити мишей і цим зробити шкоду військовій скарбниці, бо, мовляв, все, що зберігається на військових складах, є державним майном. Поляк частково зрозумів, перед замкненими дверима погрозив Швейкові кулаком, згадавши про «дупу засрану», і відійшов, сердито мимрячи щось про холєру ясну, немовби Швейк бозна-як його образив.

Швейк провів ніч спокійно, бо миші не мали до нього великих претензій. У них, мабуть, була своя нічна програма, яку вони виконували в сусідньому складі військових шинелей і кашкетів. Їх гризли миші з великою самовпевненістю у цілковитій безпеці, бо лише через рік інтендантство схаменулося і завело у військових складах казенних кицьок без права на пенсію, їх занесли в інтендантські книжки під рубрикою: «К. u. K. Militarmagazinkatze»1. Цей котячий чин був, власне, тільки поновленням старого інституту, скасованого після війни шістдесят шостого року.

Колись давно, ще за часів Марії Терезії, на військових складах теж тримали котів, щоб панове з інтендантства не мали змоги складати свою вину за шахрайства з обмундируванням на нещасних мишей.

Проте цісарсько-королівські кицьки в багатьох випадках не виконували своїх обов’язків, і з цієї причини за цісаря Леопольда* трапилась навіть така історія: у військовому складі на Погоржельці за вироком військового суду було повішено шість кицьок, прикріплених до військового складу. Уявляю собі, як лукаво посміхалися тоді собі у вус усі ті, хто ловив рибку у тому військовому складі.

* * *

Водночас із ранішньою кавою до Швейкової діри увіпхнули якусь людину в російському кашкеті і в російській військовій шинелі. Цей чоловік говорив по-чеськи з польським акцентом. То був один з тих негідників, що служили у контррозвідці армійського корпусу, штаб якого стояв у Перемишлі. Агент таємної військової поліції не завдавав собі зайвого клопоту, щоб якось делікатно витягати із Швейка правду. Він просто почав:

- Ну і до гарного ж шьвіньства2 я вскочив через оту свою необережність. Я служив у двадцять восьмому реґіменті і зараз же перейшов до росіян на службу, а потім так по-дурному піймався. Напросився у росіян піти у фронтову розвідку…

____________________

1 Цісарсько-королівська кицька військових складів (нім.).

2 Слово вимовлене по-польськи.

Служив я в шостій Київській дивізії. А ти, колеґо, в котрому російському полку служив? Здається, ми вже десь у Росії зустрічалися. Я в Києві знав багато чехів, які пішли з нами на фронт і потім втекли до російської армії. Але тепер я ніяк не можу пригадати їхні прізвища, хто вони і звідки. Може, ти пригадаєш, з ким ти там зустрічався. Я, брате, хотів би знати, хто з нашого двадцять восьмого полку залишився.

Замість відповіді Швейк турботливо поклав свою руку йому на чоло, потім перевірив пульс і, нарешті підвівши його до невеличкого віконця, попросив показати язика. Цей негідник зовсім не протестував проти цієї процедури, думаючи, що тут, очевидно, йдеться про якісь змовницькі знаки. Потім Швейк почав стукати у двері, і коли вартовий прийшов запитати, чого він здіймає такий гармидер, він по-чеськи і по-німецьки попросив негайно викликати лікаря, бо цей чоловік, якого сюди посадили, марить.

Але це не допомогло, за хворим чоловіком ніхто не прийшов, і він спокійнісінько залишився сидіти у камері, і далі базікаючи про Київ і про те, що на власні очі бачив, як Швейк марширував між російськими солдатами.