Слава ЗСУ!

Тепер він роздумував, як саме будувати свою розмову далі, але Швейк випередив його питанням, чи немає в нього цигарки.

Фельдкурат Мартінець досі не навчився курити. Це, власне, було єдине, що зберіг він із свого колишнього режиму. Часом у генерала Фінка, коли вже бував трохи напідпитку, пробував курити сигару «британік», але зараз же звертав, причому мав таке відчуття, немов ангел-хоронитель для остороги лоскоче його в горлі.

- Не курю, дорогий сину, - з надзвичайною гідністю відповів він Швейкові.

- Дуже дивуюся, - сказав Швейк. - Я знав багатьох фельдкуратів, і всі вони димили не гірше за гуральню на Зліхові. Взагалі не можу уявити собі фельдкурата, який би не курив і не пив. Я знав, правда, одного, що не курив, але він замість курива радо жував тютюн і під час проповіді запльовував, бувало, ввесь амвон. А ви звідки, пане фельдкурате?

- З околиць Нового Їчина, - смутним голосом відізвався цісарсько-королівський панотець Мартінець.

- Так ви, може, знали, пане фельдкурате, Ружену Гаудрсову. Вона позаторік служила в одній винарні на Платнержській вулиці в Празі і потягла до суду відразу 18 осіб, аби платили аліменти за батьківство, бо в неї народилися близнята. У одного з тих близнят одне око було блакитне, а друге каре. А в другого близнятка одне око сіре, а друге чорне. Отож вона й вирішила, що тут замішані чотири пани з подібними очима, бо всі вони ходили до тієї винарні і щось там з нею мали. Крім того, одне з тих близнят було криве на ніжку, точнісінько, як один радник з маґістрату, той теж туди заходжав. А друге мало шість пальців на одній нозі, як один депутат, який був у винарні щоденним гостем. А тепер уявіть собі, пане фельдкурате, що таких відвідувачів було там 18, і ті близнята мали бодай одну прикмету кожного з тих вісімнадцяти, з якими матуся ходила або до їх приватного помешкання, або до готелю. Нарешті суд вирішив, що при такому ярмарку батька встановити неможливо, тоді вона все звернула на власника винарні, де служила, і подала на нього в суд. Але він довів, що вже понад 20 років імпотент, внаслідок операції після якогось запалення нижніх кінцівок. Нарешті її спровадили, пане фельдкурате, до вас, до Нового Їчина. З цього ясно, що хто хоче забагато, той звичайно дістане старого цапа. Вона повинна була триматися одного і не говорити перед судом, буцімто одне близнятко від пана депутата, друге від радника магістрату, або ще від когось іншого. Час народження дитини легко можна вирахувати. Тоді і тоді я з ним була в готелі, а тоді і тоді народила дитину, звичайно, якщо йдеться про нормальні пологи, пане фельдкурате. В таких готелях з кімнатами на годинку-дві завжди знайдеться за п’ятірку якийсь свідок - слуга або покоївка, готові заприсягнути, що він дійсно в ту ніч там з нею був і що вона сказала йому, коли йшли вниз по сходах: «А коли щось станеться?» А він їй на це відповів: «Не бійся, моя канімуро*, я піклуватимусь про дитину».

Фельдкурат замислився, бо вся духовна розрада видалася йому тепер дуже важкою справою, хоч він перед тим склав собі цілий план, що і як він буде говорити з улюбленим сином про найвище милосердя в день страшного суду, коли з могил з петлями на шиї повстануть усі військові злочинці, і ті, хто покаялися, будуть помилувані, як той розбійник з Нового Завіту.

Він приготував, мабуть, одну з найкращих духовних розрад. Вона мала складатися з трьох частин. У першій він хотів сказати, що смерть через повішення легка, коли людина цілком уже помирилася з Богом. Військовий закон карає винуватця за зраду найяснішого цісаря, батька всіх солдатів, тому найменшу їхню провину треба розглядати як вбивство батька, як зганьблення батька. Далі він хотів розвинути свою теорію про те, що найясніший монарх є володарем з ласки Божої, і Бог настановив його керувати світськими справами так, як Папу Римського керувати справами духовними. Отже, зрада цісаря - це зрада, вчинена проти самого Господа Бога, і тому військового злочинця, крім петлі, чекає ще вічна кара і вічне прокляття. Але якщо світське правосуддя, зважаючи на військову дисципліну, не може відмінити вироку і змушене злочинця повісити, то ще не все втрачено, якщо йдеться про другу - вічну кару. Людина може уникнути цього блискучим ходом - покаянням.

Фельдкурат бачив перед собою страшенно зворушливу сцену, таку, яка йому самому допоможе там на небесі стерти багато записів про його діяння і поведінку в квартирі генерала Фінка в Перемишлі.

Він уявляв собі, як потім заричить на засудженого: «Кайся, сину, пади зі мною долілиць! Повторюй за мною, сину мій!» І як потім у цій смердючій завошивленій камері залунає молитва: «Боже, тобі притаманна властивість завжди змилуватися і простити грішника. Я молю тебе за душу цього солдата, що їй ти наказав залишити цей світ, згідно з вироком воєнно-польового суду в Перемишлі. Охорони піхотинця цього за його наполегливе і повне каяття від пекельних мук і дай йому зазнати вічних радостей!»