Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Пригоди Грицька Половинки

Навіть Чайник ходив за Половинкою, мов зачарований.

Петякантроп мусив щось робити. Якось він вибрав момент під час перерви, коли біля Половинки нікого не було, підійшов до нього впритул і сказав:

— Слухай, ти! Очкарик! Ти думаєш, ти розумний? Так?.. Помиляєшся! Дурний ти, а не розумний! От, що це таке? — він підніс до Половинчиного носа кулак.

— Кулак, — спокійно сказав Половинка.

— От бачиш — не вгадав! Дурень! Це — не розгадана тобою таємниця. От! І я тобі зараз допоможу її розгадати! — і Петякантроп тицьнув Половинку прямо у підборіддя. Половинка не встояв на ногах і сів.

— Ги-ги! — вищирився Петякантроп. — А тепер біжи до вчительки скаржитися!

Петякантроп чогось не сумнівався, що Половинка побіжить скаржитися. А що ж іще може зробити цей слабак? Він поскаржиться, а Петякантроп при всіх кине йому в обличчя: «Ябеда!» і Половинки нема. Зник, як булька на воді. З усіма своїми таємницями. Ябеда — це не людина. Ябед і донощиків зневажають усі.

Але Половинка скаржитися не побіг. Він підвівся, потер забите підборіддя, зітхнув і сказав:

— Бідний ти чоловік. Мені тебе жаль. Ти, мабуть, хворий. Здорова людина не стане ні з того ні з сього лізти з кулаками. Та ще й до слабішого за себе.

Петякантроп розгубився. Він не знав, як йому реагувати. Ще раз тицьнути Половинку рука не піднімалась. А інших аргументів Петякантроп не мав. На його щастя, продзвенів дзвоник, і довелося бігти в клас. Половинка нікому нічого не сказав. З однокласників ніхто не бачив, і на цьому могло б усе закінчитися. Та Петякантроп вважав себе ображеним. При свідках знову «врізати» Половинці він не наважився. А що, як стануть на захист? Тоді зовсім прощай авторитет. І Петякантроп вирішив застосувати тактику раптових нальотів. Він підстерігав Половинку по дорозі додому, наскакував ззаду, валив з ніг, швидко давав кілька тумаків і, не обертаючись, спокійно йшов собі геть — наче то не він.

Мусив же цей слабак колись поскаржитися!

Але Половинка вперто не скаржився, а продовжував розповідати свої захоплюючі таємничі історії. Одного разу він завів мову про зміїв.

Виявляється, його двоюрідний брат працює в Київському зоопарку і саме в тераріумі, де змії. Там є і кобра, і гюрза, і пітон, і багато інших.

Половинка говорив про них з піднесенням. («Люди даремно так ставляться до зміїв. Змії приносять велику користь. Недарма ж і емблема медицини — чаша і змія».) Але з особливим захопленням говорив Половинка про гримучу змію.

— Її називають джентльменом зміїного світу. Це єдина в світі змія з гуркалом, тарахкалом на хвості. Перші гримучі змії з'явилися в другій половині третейської ери, і в результаті природного добору вижили індивідууми з найсильнішою отрутою і найгучнішим музичним інструментом. Було багато випадків приручення гримучників людьми. Один пастор з Каліфорнії привчив гримучника дзвонити перед кожною молитвою. А один золотошукач — Олин Янг — тримав гримучника замість собаки. Коли приходив хтось чужий, гримучник висовував своє тарахкало у вікно й торохтів. Ну і той чужий тікав так, що аж п'яти мелькали… У індіанців Північної Америки гримучник був символом свободи. Вбити гримучу змію дуже важко. Вона страшенно живуча. Можна вважати гримучника тричі вбитим, а він ще може завдати смертельний удар. Відрубана голова гримучника може вкусити навіть через годину. Тарахкало — не єдина прикраса гримучника. На морді його зяють дві ямочки, наче на щічках усміхненої дівчинки. Це — своєрідні приймачі інфрачервоного випромінення, які сприймають коливання температури з точністю до однієї десятої градуса. Завдяки цьому змія визначає місцеперебування своєї жертви в абсолютній темряві й наводиться на неї, як ракета на ціль. Гримучник відчуває наближення навіть найменшої теплокровної тваринки. Вкушені гримучником найчастіше вмирають від страху. Після нападу гримучника єдиний вихід — лягти на землю й чекати допомоги. Тоді, як пишуть, дев'яносто сім шансів із ста врятуватися…

— А звідки тобі все це відомо? — спитав Чайник.

— Читав. Цікавився. Я… навіть… нишком узяв одного маленького гримучника в тераріумі у брата. Думав привчити.

— Ну!.. А… а чим же ти його годував?

— А гримучник може нічого не їсти цілий рік. Але я його не тримав довго, — Половинка загадково усміхнувся… — Нащо він мені. У мене ж ворогів нема.

І Половинка, як завжди, коротко хихикнув, прикривши рота долонею.

Спершу, слухаючи Половинчині історії, всі дивувалися і думали, що він прибріхує, а то й просто бреше. Але потім перевірили (по книжках, журналах, на які він посилався) і переконалися, що все правда.

Попередня
-= 21 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!