Слава ЗСУ!

— А ви що — прилетіли вивчати наше життя? Га? — спитав Петякантроп.

— Так, — сказав Семуа. — Для того, щоб налагодити зв'язок з вашою планетою і уникнути небезпеки агресії з вашого боку, ми повинні якомога більше знати про вас. А ми тільки починаємо вивчення біогенезу вашої планети. Ба рабадол пірадур… Пробачте… Тому кожна експедиція дає дуже цінний матеріал. Ви мене розумієте?..

— Га? — роззявив рота Петякантроп.

— Розуміємо! Розуміємо! Авжеж! — поспішив запевнити Чайник, боячись, що Семуа припинить з ними контакт. — Авжеж, розуміємо! Вивчення — це, звичайно… Це дуже важливо… Це… А знаєте, — Чайник підніс угору палець (у нього раптом майнула якась думка). — А ще б корисніше для вас було б узяти… ну… якогось, ну… «язика»…

— Що? Не розумію терміну! — сухо сказав Семуа.

— Ну… Взяти когось із собою з жителів нашої планети… — Чайник глянув на Петюкантропа. — Або навіть двох… Вони б усе розказали, що треба, показали… І взагалі…

Семуа якусь хвилю мовчав. Лампочка на його голові замиготіла швидше. Він думав.

— Ну що ж, — сказав він нарешті, — це цікава думка.

— І знаєте… знаєте… — від хвилювання Чайник аж захлинався. — Найкраще когось із молодих… Бо ж до вас летіти, мабуть, довгенько… І взагалі…

— Звичайно, — погодився Семуа.

— От… от хоча б таких, як ми… — випалив Чайник.

— Га? — вражено прохопився Петякантроп. Він явно не чекав такого повороту справи.

— От… от візьміть нас! — ударив себе в груди Чайник. — Ми… ми вам все-все розкажемо й покажемо. От візьміть! Ну! Будь ласка!..

— Ти що?! — зашипів йому Петякантроп. — Ти що — вчадів? А назад?

Невідомо, чи почув це Семуа, але Котька почув добре. Проте Чайник, як той соловейко, крім свого співу, нічого не чув.

— А… а потім назад повернете. На літаючій тарілці. Як самі прилетіли. Ми… ми нікому не скажемо! Чесне слово!

— А що… — розважливо мовив Семуа. — Над цим можна подумати. Я подумаю, зв'яжуся з центром управління космічної програми…

— Авжеж, авжеж, — підхопив Чайник, — треба погодити. Аякже. Ми це розуміємо. У нас це теж робиться. Але ви не бійтесь, ми вам усе-все розкажемо, що треба… Ви не думайте. От що вас цікавить?

— Га? — подав нарешті голос і Петякантроп.

— Нас цікавить все, — сказав Семуа. — Нас цікавить структура вашого суспільства, ваш спосіб життя, ваша виробнича діяльність…

— Га? — Петякантроп подивився на Чайника.

— А… можна трохи конкретніше, — сказав Чайник.

— Нас цікавить, як ви добуваєте продукти споживання. Було б дуже добре, якби можна було захопити з собою… ку ко бо бо… Пробачте… Особисті знаряддя праці, щоб там у нас продемонструвати спосіб користування ними.

— Га? — Петякантроп знову розгублено подивився на Чайника.

— Ну… звичайно, це можна… — не дуже певно сказав Чайник. — Це можна… але…

— Розумію ваш сумнів, — сказав Семуа. — Правильно. Дещо треба зафіксувати на місці, в умовах вашої планети, оскільки структура нашої планети дуже відрізняється од вашої.

Чайник кивнув головою, хоча Котька був певен, що сумнів його викликаний зовсім іншими причинами. Судячи з бабиних слів, спосіб користування знаряддями праці не був предметом захоплення Чайника. Так само, як і Петікантропа.

— Але сьогодні ми не зможемо зайнятися цим, — сказав Семуа. — Я дію за зарані наміченою і затвердженою програмою. І порушити її не можу. Через чотири з половиною хвилини у мене космозв'язок з нашою орбітальною станцією. Ви не повинні в цей час бути тут. Бу бу, ра ро… Пробачте… Я про все домовлюся щодо вас і завтра сам законтактую з вами. Прошу бути вдома і нікуди не йти.

— З-звичайно… Але… як же?.. — Чайник розгублено закліпав очима. — Там же баба… вона…

— Ви хотіли б узяти її з собою? — турботливо спитав Семуа.

— Ні-ні-ні! — перелякано замахав руками Чайник. — Ви що!.. В-вона… старенька, немічна… їй буде важко…

— Тоді не турбуйтесь. Я зроблю так, що вона нічого не побачить… Лі сі ку ко… Пробачте… Ми це вміємо робити. Яка ваша хата? Ви живете разом?..

— Ні, але… він буде в мене… — за обох відповів Чайник. — Хата третя од поля. Під бляхою. Дуже легко знайти. Біля воріт криниця й тополя. Зразу видно. Слухайте, а… а можна, щоб з нами ще один хлопець полетів?

Котька здригнувся від несподіванки й похолов. Він зовсім не збирався летіти на іншу планету. Одна справа законтактувати з пришельцем, а зовсім інша — летіти в якусь галактику, кидаючи маму, тата і всіх на світі. Котька не був до цього підготовлений.

Але одразу ж він заспокоївся. Бо…

— З Німеччини, — сказав Чайник. — Демократичної. Отакий хлопець!.. Червоний слідопит. І взагалі… Він вам розкаже, як живуть у Німеччині. Вам буде цікаво. Адже на землі багато країн, і кожна живе по-своєму.