Слава ЗСУ!

Ех-х-х!.. Як прекрасно живеться на світі співакам-солістам!..

Найвірніший шлях до сцени, звичайно, консерваторія. Але у консерваторію п'ятикласників не беруть. А чекати, поки закінчиш ту школу, — дуже довго.

Лишається одне — самодіяльність. Скільки видатних співаків прийшло з самодіяльності — і Сергій Лемєшев, і Євгенія Мірошниченко…

Але самому пробиватися через самодіяльність якось воно не… не той.

Ансамбль!.. От що треба!

Гуртом завжди легше. І не так страшно.

Федька охопила рішучість…

Олесь, Сашуня, Карпо і Люсик чекали його, щоб іти в стайню — піонери їхнього загону взяли шефство над кіньми.

— Хлопці! — підбігаючи, вигукнув Федько. — У мене ідея!

— Яка? — спитав Олесь.

— Геніальна!.. Ми організовуємо ансамбль!

— Що? — перезирнулися Карпо й Сашуня.

— Який? — здивовано наморщив лоба Люсик.

— Ансамбль пісні. На зразок грузинського «Ореро», білоруських «Піснярів» абощо.

— Тю! — Карпо й Сашуня знову перезирнулися.

— Так це ж треба бути музикантами, грати на різних інструментах, — сказав Олесь.

— А ми ж тільки на пузі вміємо, — хихикнув Люсик і забарабанив себе по животу.

— Слабаки! Навчимося! — незворушно промовив Федько. — А поки що можна й без інструментів. Як наш український «Явір». Головне — співати!

— Так ми ж і співати не… — почав Олесь, та Федько його перебив:

— Мовчи! За всіх не розписуйся! Співатиму я. А ви будете підхоплювати. Ану гайда у ліс на тренування… тобто репетицію.

— А як же коні? — перезирнулися Карпо й Сашуня.

— Обійдуться. Без нас жили й далі проживуть.

— Та ну… — почав Олесь, та Федько знову його перебив:

— Цить! По шиї хочеш? Розбалакався! Ану гайда!

І хлопці слухняно гайнули за Федьком.

Федько був у них верховода. Він найдужчий у класі і може однією лівою побороти будь-кого.

По дорозі до лісу Федько малював хлопцям захоплюючі картини майбутнього життя ансамблю:

— На гастролі поїдемо. По Україні. Потім по республіках. А тоді й за кордон…

Недовірливі спершу хлопці потроху запалювалися ідеєю.

— А що? Самодіяльні ансамблі теж їздять. Я знаю, — підхопив Люсик.

— Навіть шкільні! У мене двоюрідна сестра з шкільним хором їздила у Таллін, — докинув Сашуня.

— Ага, — підтвердив Карпо.

— От побачите, як ми утнемо, от побачите!.. На пластинку запишемось. На магнітофон! — вигукував Федько, вже ніжно обіймаючи за плечі Олеся, який ще хмурився (він був самолюбний і важче, ніж інші хлопці, переносив командирськой тон Федька).

Резонанс у лісі був прекрасний — як у концертному залі. Височенні щоглові сосни стояли немов колони, і це ще більше підсилювало враження концертного залу.

І, може, через той резонанс перша репетиція всім сподобалася.

Федько гучно заспівував, хлопці дружно підхоплювали, і пісня злітала над соснами аж до хмар. Все лісове птаство замовкло і тільки з трепетом слухало.

Поверталися з лісу збуджені і веселі.

Ансамбль вирішили назвати «Орбіта» (сучасно і оригінально).

… Кобила Муська на естраді виступати не збиралася. Вона була звичайна собі кобила, руда, з білою лисиною і сонними кобилячими очима. Немолода й похнюплена. Де їй було розуміти Федька, свого шефа!..

А він, після того, як вирішив стати солістом, кобилу Муську просто зненавидів. Шкребти, чистити кобилу, прибирати після неї кінські яблука тепер здавалося йому вкрай образливим для його високого покликання.

— У-у, шкапа! Щоб тебе грім убив! — зціпивши зуби, шипів він, пораючись біля неї. — Ану поверни! Ану! — і він із злістю копав її ногою. Кобила тільки пересмикувала шкірою і позирала на нього сонним оком.

Репетиції ансамблю «Орбіта» тривали. Правда, одностайного захоплення, як під час першої репетиції, вже не було. Треба вам сказати, що голос у Федька справді був гучний.

Але, чесно кажучи, досить противний. Бо не було у Федька ні слуху доладущого, ні так званої музикальності. І Федько не стільки співав, скільки, вибачте, кричав, горлопанив. А хлопців між тим весь час поправляв і командував:

— Не так! Не так! Голосніше! Не туди тягнете! Куди потягли?! Не так! Спочатку! Все спочатку! Ледарі! Сачки! На гастролі хочете, а співаєте, як воли на ревищі.

Хлопці тільки перезиралися і зітхали.

Дев'ятого травня на День Перемоги у сусідньому селі, де було правління колгоспу і клуб, відбувався великий концерт самодіяльності. Федько із своїм ансамблем, звичайно, не міг пропустити цього концерту.

Село було далеченько, кілометрів сім.

— Ну, гаразд уже!.. Запрягайте Муську та їдьте, — милостиво сказав дід Кадикало. — Тільки ж глядіть, обережно. Воза мені у канаву не перекиньте.