Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Пригоди Грицька Половинки


5. Підводне царство


Сьогодні Свєта принесла на лиман те, що вона давно обіцяла. Брат її — аквалангіст, займається підводним плаванням. Свєта випросила в нього на один день маску, трубку і ласти.

Леся з цікавістю дивиться на чудернацьке причандалля.

Оскільки Свєта і Клава вже пробували, вони благородно запропонували Лесі поплавати.

Ласти одяглися легко — ноги зразу стали схожі на велетенські качині лапи. А от з маскою довелося пововтузитися — треба було підігнати її так, щоб не проходила вода. Нарешті Леся затиснула в зубах трубку й пірнула.

Це було так здорово, що Лесі захотілося скрикнути від захоплення, і вона мало не захлинулася.

У зеленкувато-блакитному світлі, серед переливчатих трепетних сонячних плям коливалися дивовижні волохаті водорості — казковий тропічний ліс. У заростях цього лісу мелькали жваві птахориби. Торпедою промайнула морська голка. На камені спроквола поводить клешнями чудовисько-краб. І раптом — раз! — і нема його. Невже він може так швидко плавати?

На жовтій піщаній полянці застиг великий тупорилий вусатий бичок — немов заснув, нерухомо повиснувши у воді. Леся обережно, простягла руку — от-от схопить. Але — куди там! — лише невелика каламутна хмарка піску знялася з дна на тому місці» де був бичок.

Ой! А це що?! Прямо перед Лесиним носом — дракон!

Та це ж морський коник!

А от повільно пропливла мутно-голуба медуза. До цієї можна доторкнутися і навіть перевернути. Ця не втече.

А водорості, водорості які! Колишуться, звиваються, як живі, як щупальця якоїсь страховидної підводної істоти.

І тому, що можна було вільно дихати через трубку, і тому, що очі не застила каламутна пелена, як це бувало, коли пірнеш з розплющеними очима, Лесі здавалося, ніби не у воді вона зовсім, а в якомусь дивовижному чарівному світі.

Підводне царство — інакше й не скажеш!

«Як у кіно! Зовсім як у кіно!»

Раптом з-за вкритого мідіями каменя з'явилися людські руки, потім голова — очі заплющені, волосся хвилясто колишеться, точнісінько, як водорості, і з рота перлистою цівочкою бульки. Дивно як! Це Свєта пірнула. «Невже й я така, як пірнаю?!»

А ось з водоростей ноги стоять. Це — Клава. Треба вилазити.

Шкода!

— Ой дівчатка, ой, як цікаво! Казка!

— Знімай, знімай, безсовісна! Ми так довго не плавали. Будеш тепер чекати.

Як не хочеться, як важко в таких випадках чекати! Спершу була Светина черга, потім Клавина. Леся в цей час хлюпалася, плавала, пірнала (звичайно ж, з розплющеними очима), але все це було не те.

Нарешті, знову Лесина черга.

— Дівчата, давайте підем за он ту скелю! Там каменів багато і печерка є. От де цікаво, мабуть.

Дівчата погодились.

Біля самої скелі справді було дуже цікаво. Порослі водоростями камені утворювали плутані підводні коридори. А вузька розколина у скелі під водою розширювалася і вела в невелику печеру. В печері було темно й моторошно. Проте Леся наважилася все-таки проникнути туди.

Вузький сонячний промінь лише в одному місці, у самісінькій глибині, прожектором пронизував печеру. І на тлі цього променя темні рухливі водорості здавалися ще таємничішими й химернішими. А маленькі рибки, потрапляючи в промінь, ставали золотаво-прозорими і мелькали, як іскри…

Клава і Свєта сиділи біля входу в печеру на великому плескатому камені, вкритому суцільним шаром коротеньких ворсистих водоростей. Було дуже м'яко, і здавалося, що сидиш на плюшевому дивані.

Леся виринула й сказала:

— Знаєте що — давайте гратися. Ніби я людина-амфібія, а ви мене ловите. Як у кіно.

Дівчата покрутили носами — ич яка! — кожному хочеться бути людиною-амфібією!

— Будемо мінятися, подумаєш!

Через хвилину вода біля скелі вже вирувала, ніби у лимані з'явилася зграя дельфінів.

Дівчата так захопились, що забули про все на світі.

І лише коли сонце зайшло за скелю і в печері погас сонячний промінь, дівчата вирішили йти на берег.

Вони вибралися з-за скелі і, ледве тягнучи ноги, стомлено шльопали по воді.

— А здорово все-таки з маскою!

— Тільки вода іноді заходить.

— А в мене ні. Це в тебе, тому що лице вузьке. Погано прилягає.

— Ой! — Леся раптом зупинилася, розгублено озираючись. — А де ж Павлик?

Берег був порожній. На піску лежали плаття, сандалії. Павлика не було.

— Ой дівчата, де ж він? — уже зовсім злякано вигукнула Леся.

Здіймаючи фонтани бризок, усі троє побігли на берег.


6. Павлику, де ти?

Попередня
-= 67 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!