Слава ЗСУ!

Упевнившись, що вони вже далеко, я увійшов до міста, як самотній мандрівник.

Вигляд того міста сповнив мене захватом. Бруківка, цегла будинків, дахи, вікна — все було зеленим, кольору морської хвилі. Мені здавалося, що я дивлюся на світ через зелене скло.

Минаючи вулицю за вулицею, я вийшов на величезну площу. На тій площі побачив юрми людей. Я змішався з натовпом і з-поза спин людей, яких там було як мурашок, поглянув на середину площі.

Посеред площі стояв золотий трон. На троні сидів сам цар Міраж у зелених шатах і з зеленою булавою в руці.

Я звернувся до одного з моїх сусідів і запитав, що означає усе те збіговисько навкруг царського трону.

— Ти, мабуть, чужинець, — відповів сусід, — і не знаєш, що сьогодні день іменин царя Міража. У цей день цар Міраж постановив віддати свою доньку, прекрасну Пірузу, в дружини тому, хто відгадає його таємничу загадку. Щороку в день іменин царя відбувається та сама урочистість, але ніхто досі не зміг відгадати загадки. Дивись уважно! Зараз з’явиться прекрасна Піруза, аби сісти біля царя й чекати на розв’язання загадки. Вона віддавна палає жагою вийти заміж і страшенно ображена на всіх лицарів, які не можуть тієї загадки відгадати. Вона вже втратила надію, що хто-небудь, коли-небудь і як-небудь ту царську загадку розв’яже. Тому вона завжди з погордою дивиться на юрбу, що роїться навколо трону.

Сусід мій замовк, а я знову поглянув на площу.

Якраз у цю мить біля золотого трону поставили другий, срібний, і прекрасна Піруза наблизилася до срібного трону. Погорда її була такою великою, що засоромлені лицарі опустили очі. Жоден із них не був впевнений у гостроті свого розуму, хоча кожен мав щирий намір відгадати загадку і заволодіти рукою прекрасної принцеси.

Цар Міраж підвівся з трону і, обвівши поглядом присутніх, проказав гучним голосом:

— За щорічним звичаєм для усіх моїх підданих виголошую мою загадку. Хто її відгадає, той отримає руку моєї доньки, прекрасної Пірузи, а також половину мого царства. Маю надію, що цього року знайдеться здогадливий лицар, який цю загадку розв’яже; поки що протягом довгих років ніхто не дав мені правильної відповіді. Тому й не дивно, що донька моя роздратована нездогадливістю моїх підданих. Таємнича загадка складається з трьох питань.

Тож на три питання — жадаю трьох відповідей.

Перше питання:

Яка погода, хоч погідна і тиха, Звістує поразку, нещастя і лихо?

Друге питання:

Що то за танцюр, що, гарцюючи, хоче Пожерти інших до танцю охочих?

Третє питання:

Хто пише листи в морському вертепі І, хоч є дияволом, не походить з пекла?

Ось три питання. Тепер я чекаю відповіді. Піддані мої! Напружте свій інтелект, вигостріть уяву, зберіть докупи всю міць вашого розуму, щоби сю загадку відгадати. Чи ж не засмучує вас нетерплячість прекрасної Пірузи? Чи ж і цього разу ви розчаруєте її? Чи ж ви хочете, щоб вона зістарілася, марно чекаючи на удатні зусилля ваших умів? Я не можу полегшити вам вашого завдання, можу лиш дати знак моєю царською рукою, ви ж на той знак задумайтесь усі разом і кожен зокрема!

Цар дав знак рукою — і всі задумались. Видно було, як вони напружували свій інтелект, вигострювали уяву і старанно збирали докупи розпорошені думки.

Вони стукали себе пальцем по лобі, морщили брови, заплющували очі, навстіж відкривали німі від здивування роти, вкривалися потом і блідли від надмірних зусиль — усе марно! Ніхто не порушив загальної тиші, ніхто не міг розв’язати загадки! Прекрасна Піруза нетерпляче притупувала ніжкою, презирливо знизувала плечима і гнівно закушувала червоні губи.

Серце калатало мені в грудях. Бо ж я відчував, що ще мить — і я заволодію прекрасною Пірузою й половиною царства. Відповіді на три царські питання були мені аж надто добре відомі завдяки пригодам, що спіткали мене у мандрах. І мені достатньо було проказати їх уголос, щоб здобути руку прекрасної Пірузи й заволодіти половиною царства! Я проштовхався через натовп і сміливо наблизився до трону.

Погляди всіх присутніх звернулися до мене. Глянув на мене цар, і глянула прекрасна Піруза. Залягло мовчання, повне очікування. Я вклонився і перервав те мовчання.

— Царю, — сказав я, — я відгадав твою загадку! Можу тобі дати відповідь на три твої питання!

— Відповідай, — сказав цар.

Прекрасна Піруза всміхнулася, я ж говорив далі:

— Перше питання: «Яка погода, хоч погідна і тиха, звістує поразку, нещастя і лихо?» — Морська Тиша.