Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Пригоди Тома Сойєра

— Томе, чуєш, Томе!

Ніякої відповіді.

— Чуєш, Томе? Томе! Що сталося, Томе?

І Сід схопився за брата, тривожно дивлячись йому в лице. Том простогнав:

— Ой, не треба, Сіде! Не чіпай мене!

— Та що ж сталося, Томе? Я піду покличу тітоньку.

— Ні, не треба. Це минеться, мабуть. Не клич нікого.

— Але треба покликати. Та не стогни ж так, Томе, це жахливо! Давно це з тобою?

— Кілька годин. Ох! Ой, не смикай мене так, Сіде! Ти мене вб'єш.

— Томе, чого ти мене раніш не збудив? Ой, Томе, не треба. В мене мороз по шкірі йде, коли ти кричиш. Томе, що сталося?

— Я все тобі прощаю, Сіде!.. (Стогін). Все, що ти мені зробив. Коли мене не буде серед живих…

— Ой, Томе, невже ти вмираєш? Не треба, Томе. О, не треба. Може…

— Я прощаю всім, Сіде. (Стогін). Так їм і скажи, Сіде. Мою раму од віконця і моє однооке кошеня віддай тій дівчині, що недавно приїхала до містечка, і скажи їй…

Але Сід уже схопив одяг і вибіг за двері. Том тепер справді страждав, — так чудово працювала його фантазія, і зойки його лунали цілком природно.

Сід мчав сходами вниз і кричав:

— Ой, тітко Поллі, йдіть швидше! Наш Том умирає!

— Умирає?

— Так! Так! Чому ж ви не йдете? Ідіть мерщій!

— Дурниці! Не вірю!

А проте вона щодуху помчала нагору. Сід і Мері — за нею. Обличчя в неї зовсім зблідло і губи тремтіли. Добігши до Томового ліжка, вона ледве могла вимовити:

— Томе! Томе! Що з тобою?

— Ох, тітко, я…

— Що з тобою, дитинко?

— Ох, тітко, в мене гангрена[6] на пальці.

Старенька впала на стілець і заплакала. Від цього їй полегшало, і вона сказала:

— Томе, як ти мене налякав! А тепер покинь ці дурниці, і щоб більше цього не було!

Зойки припинилися, і палець миттю перестав боліти. Хлопець відчував, що пошився в дурні, і почав пояснювати:

— Тітко Поллі, мені здавалося, що палець у мене зовсім змертвів, бо він так болів, що я навіть забув про зуб.

— Про зуб? Невже? А що ж таке з твоїм зубом?

— Один зуб у мене хитається і страшенно болить.

— Ну, годі, годі, тільки без вереску. Одкрий-но рота! Справді, зуб у тебе хитається, але від цього не помреш. Мері, принеси мені шовкову нитку і гарячу головешку з кухні.

Том сказав:

— Ой, тітонько, тільки не виривайте, не треба — він більш не болить. Щоб я з цього місця не зійшов, коли він хоч трошечки болить. Не треба, тітко! Я вже не хочу сидіти вдома, я піду до школи…

— Ох, то ось воно що! Так увесь цей гармидер ти вчинив, аби залишитися дома і піти ловити рибу! Томе, Томе, я так тебе люблю, а ти, ніби навмисне, своєю поведінкою надриваєш моє старе серце.

Тим часом зуболікарські інструменти були готові. Тітка Поллі зробила петлю на кінці нитки, наділа її на хворий зуб і міцно затягла, а другий кінець прив'язала до ліжка. Потім схопила палаючу головешку і ткнула її майже в обличчя хлопцеві. Мить — і зуб повиснув на нитці, прив'язаній до ліжка.

Але за всі нещастя люди мають нагороду. Коли Том, поснідавши, прийшов до школи, всі хлопці заздрили йому, бо в нього тепер була така дірка у верхньому ряді зубів, що він міг плювати зовсім новим, чудовим способом. Коло нього зібралася ціла юрба зацікавлених цим видовищем хлопців. Один хлопець, який урізав собі палець і досі був центром уваги й пошани, тепер раптом опинився без жодного прихильника, і слава його згасла. Він був цим дуже засмучений і сказав з удаваним презирством, що кожен може плюватися, як Том Сойєр. Але інший хлопець відповів на це: «Нахвалялася синиця…», і розвінчаний герой пішов геть.

Незабаром Том зустрівся з Гекльберрі Фінном, сином місцевого п'янички. Всі матері в містечку ненавиділи Гекльберрі і водночас боялися, бо це був ледащо, поганий, невихований хлопчисько, який не визнавав ніяких законів. І ще тому, що всі діти заздрили йому, були в захваті від нього і намагалися наслідувати його у всьому. Том, як і всі інші хлопці з «порядних родин», заздрив Гекльберрі, що міг цілий день нічого не робити. І Томові теж було суворо заборонено гратися з цим голодранцем. Саме тому Том завжди, коли тільки міг, грався з ним. Гекльберрі одягавсь у недоноски з плеча дорослих людей; одяг його всякої пори року цвів різнокольоровими плямами і звисав лахміттям. Бриль його був цілковитою руїною величезних розмірів, від її крис було відкремсано великий шматок у вигляді півмісяця, його куртка, в ті рідкі дні, коли він її одягав, доходила аж до п'ят, і задні ґудзики містилися значно нижче спини, штани висіли на одній підтяжці і ззаду теліпалися величезним порожнім мішком, а внизу хльоскали по грязюці, коли він їх забував підкачати.


  6 Гангрена — страшна хвороба, змертвіння частини тіла, так званий Антонів вогонь.

Попередня
-= 14 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 169.

Останній коментар

Мія 22.02.2022

Вав дуже класно


марія 22.02.2022

клас


Admin 01.02.2021

коментарі з матюками будуть видалятись


Додати коментар