Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Пригоди Тома Сойєра

— Ото страх! Та як же він довідався, що вона чортів привертає?

— Ну от іще! Батько казав, що про це довідатись дуже легко. Коли хтось на тебе витріщає очі та ще й буркоче щось, то, значить, наврочити хоче. Бо коли відьма буркоче, то це вона читає молитву навпаки, задом наперед, — розумієш?

— Слухай, Геку, коли ти будеш пробувати з кішкою?

— Цієї ночі. На мою думку, чорти напевно прийдуть цієї ночі по старого Вільямса.

— Та його ж іще в суботу поховали, Геку. Вони, мабуть, уже вкрали його в суботу вночі.

— Та що ти кажеш! Як же вони могли його вкрасти до півночі? А опівночі вже була неділя. В неділю чорти не дуже люблять шльондрати по землі.

— Це правда. Про це я не подумав. Можна й мені з тобою?

— Звичайно, якщо не боїшся.

— Боюсь! Отакої! Ти нявкнеш під вікном?

— Добре… І ти нявкни у відповідь, якщо тобі можна буде вийти. А то минулого разу я доти нявкав під вікнами, поки старий Гейс почав жбурляти в мене каменюки й кричати: «Чорти побрали б цю кішку!» Я йому за це вибив шибку цеглиною, — тільки ти про це анітелень!

— Гаразд. Тієї ночі я не міг нявкнути у відповідь, бо тітка за мною стежила. Але тепер я таки нявкну. Слухай, Геку, що це в тебе таке?

— Нічого особливого — кліщ.

— Де ти його взяв?

— А в лісі.

— Що візьмеш за нього?

— Не знаю. Я його не збираюся продавати.

— Як знаєш. Та й кліщ такий манюсінький.

— Ну, ще б пак! Чужого кліща кожен може лаяти. А я ним задоволений. Для мене і цей добрий.

— Та кліщів у лісі до чорта. Я б їх тисячу назбирав, коли б схотів.

— Так чого ж ти їх не назбираєш? Ага! Сам знаєш, що тобі не вдасться. Скажу я тобі, що цей кліщ дуже ранній. Це перший кліщ, якого я бачив цього року.

— Слухай, Геку, я тобі дам за нього свій зуб.

— Покажи.

Том дістав папірець і обережно розгорнув. Гекльберрі уважно оглянув зуб. Спокуса була дуже велика. Нарешті він спитав:

— Справжній?

Том підняв верхню губу і показав порожнє місце.

— Гаразд, — сказав Гекльберрі. — Значить, по руках!

Том поклав кліща в коробочку з-під пістонів, де ще недавно був ув'язнений жук, і хлопці розійшлися, причому кожен почував себе багатшим, ніж перед цим.

Дійшовши до дерев'яного будинку, де містилася школа, Том швидко ввійшов з виглядом людини, яка сумлінно поспішала на урок, повісив капелюха на гвіздок і з діловитим виглядом квапливо сів на лаву. Учитель, який сидів, як на троні, на високому плетеному кріслі, мирно куняв, заколисаний гудінням учнів. Поява Тома розбудила його:

— Томасе Сойєре!

Том знав, що коли вчитель називає його повним ім'ям, це не віщує нічого доброго.

— Сер!

— Іди сюди! Ну, сер, чому це ви знову спізнилися?

Том уже ладен був збрехати щось, коли раптом побачив дві довгі золотисті коси, які він одразу пізнав завдяки електричному струмові кохання. Він побачив, що єдине вільне місце в тій половині класу, де сиділи дівчата, було біля неї, і миттю відповів:

— Я зупинився на вулиці поговорити з Гекльберрі Фінном.

Учитель скам'янів від здивування: він безпорадно втупився в Тома.

Гудіння змовкло. Учні запитували себе, чи не з'їхав з глузду цей відчайдушний хлопець. Нарешті вчитель сказав:

— Ти… що робив?

— Зупинився на вулиці поговорити з Гекльберрі Фінном!

Помилитися в значенні цих слів було неможливо.

— Томасе Сойєре, це найдивовижніше визнання, що я коли-небудь чув. За таку зухвалість лінійки мало. Знімайте куртку!

Рука вчителя працювала, поки не втомилась, запас різок помітно поменшав. Потім учитель наказав:

— Тепер, сер, ідіть і сідайте з дівчатками! І хай це буде для вас застереженням.

Сміх, що чувся в класі, трохи ніби збентежив хлопця. Але це тільки здавалося. Насправді його більше бентежила близькість до свого незнаного божества і несподіване щастя, яке йому випало. Він сів на краєчок соснової лави. Дівчинка задерла носа і відсунулася. Усі довкола моргали, шепотіли, хихотіли. Але Том сидів смирно, спершися на довгу низьку парту, і нібито старанно читав. Помалу на нього перестали звертати увагу, і клас знову наповнився звичайним гудінням. Тоді хлопець почав нишком поглядати на сусідку. Та помітила це, скривила рота і на хвилину повернулася до нього спиною. Коли ж вона знов обернулась до нього, перед нею лежав персик. Вона відсунула його; Том тихенько поклав його на те саме місце. Вона знов відсунула, але вже не так вороже. Том терпляче поклав персик знову на те саме місце, — і вона залишила його там. Том нашкрябав на грифельній дошці: «Будь ласка, візьміть, — у мене є ще». Дівчинка прочитала ці слова, але нічого не відповіла. Тоді він почав малювати на дошці, закриваючи свій малюнок лівою рукою. Деякий час дівчинка вдавала, ніби не помічає цього; але потім в ній почала виявлятися людська цікавість. Хлопець малював собі далі, ніби нічого не помічаючи. Дівчинка спробувала подивитись, що це він малює, але так, щоб не дуже себе видати. Том знов-таки ніби не помітив її цікавості. Нарешті вона здалась і нерішуче прошепотіла:

Попередня
-= 16 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 169.

Останній коментар

Мія 22.02.2022

Вав дуже класно


марія 22.02.2022

клас


Admin 01.02.2021

коментарі з матюками будуть видалятись


Додати коментар