Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Пригоди Тома Сойєра

— Гаразд. Починай! Пускай його!

Незабаром кліщ утік від Тома і перейшов екватор. Тоді за нього взявся Джо. Кліщ знов кинувся тікати — і знову опинився у Томових володіннях. Ці переходи повторялися досить часто. Поки один хлопець ганяв кліща, захоплений такою цікавою роботою, другий з неменшою цікавістю стежив за ним. Дві голови схилилися над дошкою, і дві душі умерли для всього іншого на світі. Нарешті щастя нібито остаточно перейшло на бік Джо. Кліщ, збуджений і стривожений не менш, ніж самі хлопці, кидався туди й сюди, але щоразу, коли перемога була, так би мовити, в руках Тома і пальці його рвалися до комахи, шпилька Джо невблаганно завертала кліща назад. Нарешті Том не стерпів. Спокуса була занадто велика. Він простяг руку і почав підштовхувати кліща в свій бік. Вмить Джо розсердився:

— Томе, — сказав він, — не чіпай його!

— Я тільки хочу підігнати його трохи, Джо!

— Ні, сер, це нечесно. Дайте йому спокій!

— Та я не збираюся довго ганяти.

— Дайте йому спокій, кажуть вам!

— Не хочу!

— Ти не маєш права його чіпати; він на моєму боці.

— Слухай, Джо Гарпер, чий це кліщ?

— Байдуже мені, чий він… Він на моєму боці, і ти не смієш чіпати його!

— Як то — не смієш! Це мій кліщ., я можу робити з ним все, що захочу!

Раптом страшний удар прута впав на Томові плечі. Другий, такий самий удар упав на плечі Джо. Протягом двох хвилин учитель найретельніше вибивав пил із їхніх курток, і весь клас радів і сміявся. Хлопці були занадто захоплені своєю забавкою і не помітили, що незадовго перед тим в класі раптом запала тиша, бо вчитель навшпинькак пройшов через кімнату і зупинився над ними. Він досить довго спостерігав їхню гру, аж поки не вніс у неї деяку різноманітність.

Коли, нарешті, пробило дванадцять і настала велика перерва, Том підбіг до Беккі Течер і прошепотів їй на вухо:

— Надінь капелюшок і зроби вигляд, що йдеш додому, а коли дійдеш до рогу, почекай, поки всі пройдуть, заверни в провулок і повертайся сюди! Я піду іншою дорогою і теж скоро буду тут.

Таким чином, Том вийшов із школи з однією групою школярів. Беккі — з іншою. Трохи згодом вони зустрілись на дальньому кінці провулку і повернулись до спорожнілої школи. Вони сіли поруч, поклавши перед собою грифельну дошку. Том дав Беккі грифель і, водячи її рукою, намалював ще один, такий самий чудовий будинок. Коли інтерес до мистецтва ледь-ледь ослаб, вони почали розмовляти. Том був безмірно щасливий.

— Ти любиш пацюків? — спитав він.

— Ой, ненавиджу!

— І я теж… коли вони живі. Але я питаю про дохлих — надіти їм мотузочок на шию і вертіти круг голови.

— Ні, я пацюків взагалі не дуже люблю. Ось що я люблю — жувати гумку.

— Шкода, що в мене нема.

— Справді? У мене є трошки. Я дам тобі пожувати, тільки ти потім віддай.

Це було приємно, і вони почали жувати по черзі, дриґаючи ногами від надмірного задоволення.

— Ти була коли-небудь в цирку?

— Так, і тато обіцяв узяти мене туди ще раз, якщо я буду хороша.

— Я був у цирку три-чотири рази — багато разів! Церква просто дурниця в порівнянні з ним. У цирку весь час показують щось нове. Я, коли виросту, буду клоуном у цирку.

— Правда? От добре! Вони всі такі милі, строкаті…

— Ага, та ще й купу грошей загрібають… Бен каже: по долару в день. Слухай, Беккі, ти була коли-небудь заручена?

— Що це значить?

— Ну, заручена, щоб вийти заміж?

— Ні.

— А хотіла б?

— Чого ж? Не знаю. А як це робиться?

— Ти просто кажеш хлопцю, що ніколи ні за кого не підеш, крім нього — розумієш, ніколи, ніколи, ніколи, — і потім ви цілуєтесь. От і все. Це кожен може зробити!

— Цілуємося? А навіщо цілуватися?

— Ну, для того, щоб… ну так уже ведеться… Всі так роблять.

— Всі?

— Атож, усі закохані. Ти пам'ятаєш, що я написав на дошці?

— Так… так.

— Що ж?

— Не скажу.

— То, може, я скажу тобі?

— Т-так… тільки коли-небудь іншим разом.

— Ні, тепер.

— Ні, не тепер — завтра.

— Ні, ні, тепер, Беккі. Я тихенько, я шепну тобі на вухо.

Бачачи, що Беккі вагається, Том прийняв її мовчання за згоду, приклав губи до самого її вуха і ніжно повторив їй свої попередні слова. Потім додав:

— Тепер ти мені шепни те саме..

Вона довго вагалася і нарешті попросила:

— Одвернись, щоб не бачити мене, тоді я скажу. Тільки ти нікому не розказуй, чуєш, Томе? Нікому. Не розкажеш? Правда?

— Ні, ні, я нікому не скажу, будь певна. Ну, Беккі?

Попередня
-= 18 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 169.

Останній коментар

Мія 22.02.2022

Вав дуже класно


марія 22.02.2022

клас


Admin 01.02.2021

коментарі з матюками будуть видалятись


Додати коментар