Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Пригоди Тома Сойєра

— Кому це він виє? — задихаючись, прошепотів Гекльберрі. — Тобі чи мені?

— Не знаю… Глянь у щілину! Та мерщій!

— Ні, ти глянь!

— Я не можу, не можу, Геку.

— Будь ласка, Томе. Ось знову…

— О, боже, який я радий! — прошепотів Том. — Я пізнаю його голос: це собака Булла Гарбісона.

— Оце добре! Кажу тобі, Томе, я мало не до смерті перелякався; я був певний, що це собака-волоцюга.

Собака знову завив. У хлопців знов упало серце.

— Ой, це не він, — прошепотів Гекльберрі. — Глянь ще раз, Томе!

Том, тремтячи з страху, слухняно притулив око до щілини і ледве чутно сказав:

— Ой, Геку. Це собака-волоцюга!

— Глянь, Томе, глянь мерщій: на кого він виє?

— Мабуть, на нас обох — ми ж зовсім поруч один з одним…

— Ой, Томе, мабуть, ми загинули! Вже я знаю, куди потраплю. Напевно, до пекла. Я був такий поганий…

— А я? Так мені й треба! Ось що значить байдики бити й робити все, що хлопцеві забороняють робити… Я міг би бути добрим і хорошим, як Сід, коли б я старався. Та я, звичайно, не старався. Але, коли я цього разу врятуюся з біди, я буду днювати й ночувати в недільній школі.

Том почав тихенько схлипувати.

— Це ти — поганий? — І Гекльберрі теж зарюмсав. — Який же ти поганий? Ти, Том Сойєр, прямо-таки ангел порівняно зі мною. Боже мій! Якби мені хоч наполовину бути таким, як ти.

Том проковтнув сльози і прошепотів:

— Дивись, Геккі, дивись! Він стоїть до нас задом!

Гек припав до щілини і дуже зрадів.

— Так, задом, їй-богу, задом. А раніше як він стояв?

— Отак і стояв. Але я, дурень, не помітив. Ото добре! То на кого ж це він виє?

Собака перестав вити. Том нашорошив вуха.

— Тсс! Що це таке? — прошепотів він.

— Нібито… нібито свиня рохкає. Ні, Томе, це хтось хропе…

— Хропе-е? А де ж хропе, Геку?

— Мабуть, на тім кінці. Так, здається, там. Тато тут колись ночував разом із свинями, але це не він. Він, бувало, як захропе, то тримайся — з ніг звалить! До того ж, я думаю, йому вже не вернутися до нашого містечка.

Жадоба пригод знову воскресла в душі хлопчиків.

— Геккі, а ти підеш туди, якщо я поведу тебе?

— Щось не дуже мені хочеться, Томе. А що, коли там індієць Джо?

Том вагався. Але спокуса була занадто сильна, і хлопці надумали піти подивитись, умовившись негайно повернути і дати драла, як тільки хропіння припиниться. Навшпиньках, один за одним, вони стали підкрадатися. Не дійшовши кількох кроків до того, хто хропів, Том наступив на якусь паличку; вона зламалась і тріснула. Чоловік застогнав, повернувся на бік, і на лице його впав місячний промінь. Це був Меф Поттер. У хлопців серця завмерли, і самі вони стали, як вкопані, коли чоловік заворушився; але тепер їхній переляк минув. Вони тихцем гайнули крізь дірку в стіні і вже ладні були розійтися. В цей час знову пролунало зловісне протяжне виття.

Вони обернулись і побачили чужого собаку, що стояв за два кроки від Поттера, мордою до нього, піднявши морду догори.

— То це він на нього! — в один голос вигукнули хлопці.

— Слухай, Томе, кажуть, що якось біля будинку Джонні Міллера вив собака-волоцюга саме опівночі вже два тижні тому. І дрімлюга сіла на ґанку в нього і співала того вечора, а й досі ніхто в будинку не вмер.

— Так, я знаю. Та що ж коли навіть і не вмер? Адже Гресі Міллер тієї ж суботи впала в комин і спеклася страшенно.

— Так, але вона не вмерла. І не тільки не вмерла, а навпаки, їй краще.

— Гаразд, почекай і побачиш, що буде. Пропаща вона людина, так само як і Меф Поттер. Так кажуть негри, а вони вже все знають про такі речі, Геку.

І хлопчики розійшлися в задумі.

Коли Том уліз у вікно своєї спальні, ніч уже майже минула. Він обережно роздягся і заснув, радіючи, що ніхто не знає про його пригоди. Він не помітив, що Сід, який тихенько хропів, насправді не спав уже майже годину.

Коли Том прокинувся, Сід устиг уже одягнутися й піти. З денного світла, із усього видно було, що вже пізненько. Том здивувався. Чому його не розбудили, чому не розтермосили його, як завжди? Думка ця сповнила його поганими передчуттями. За п'ять хвилин він одягся і зійшов униз, хоч почував себе дуже сонним і розбитим.

Уся родина сиділа ще за столом, хоча сніданок уже закінчився. Ніхто нічого не сказав Томові, не дорікав йому, але всі уникали його погляду. В кімнаті панувала така урочиста тиша, що винний полотнів від переляку. Він сів і намагався бути веселим — даремно! Ніхто навіть не посміхнувся на його жарти, і він теж замовк, почуваючи, що серце його стиснула туга.

Попередня
-= 25 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 169.

Останній коментар

Мія 22.02.2022

Вав дуже класно


марія 22.02.2022

клас


Admin 01.02.2021

коментарі з матюками будуть видалятись


Додати коментар