Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Пригоди Тома Сойєра

— Чув, багато разів, — сказав Гек.

— Авжеж, я казав це сотні разів. Одного разу це було біля різниці. Пригадуєш, Геку? Там були ще Боб Таннер, Джонні Міллер і Джеф Течер. Ти пам'ятаєш, Геку, що я сказав?

— Ще б пак, — підтвердив Гек. — Це було того дня, коли я загубив білу кульку… Ні, це було напередодні.

— Ну от, Гек пам'ятає.

— Мені здається, я міг би палити таку люльку цілий день, — сказав Джо. — Мене зовсім не нудить.

— І мене теж! — сказав Том. — Я міг би курити цілий день, але б'юсь в заклад, що Джеф Течер не міг би.

— Джеф Течер! Куди йому! Та він і двох затяжок не зробить! Хай тільки спробує, побачить!

— Звичайно, не зробить. І Джонні Міллер теж. Хотів би я подивитися, як Джонні Міллер закурить!

— Куди йому! — сказав Джо. — Він, бідний, ні до чого не здатний. Одна затяжка, і він упаде як мертвий.

— Правду каже Джо. Слухай: ось коли б хлопці могли нас побачити!

— Це було б здорово!

— Але, хлопці, цур, нікому про це! А коли-небудь, як усі зберуться, я підійду до тебе і скажу: «Джо, маєш люльку? Курити охота». А ти відповіси недбало, ніби нічого не сталося: «Так, є в. мене стара люлька та й друга є, але тютюн у мене не дуже добрий». А я скажу: «Ну, то дарма, аби був міцний». І тоді ти витягнеш люльки, і ми спокійно собі закуримо, — хай подивляться.

— От весело буде, Томе! Хотів би я, щоб це було зараз.

— І я! Ми їм скажемо, що навчилися курити, коли були піратами, — от будуть заздрити нам.

— Ще б пак! Звичайно, заздритимуть.

Розмова тривала, але незабаром вона почала трохи в'янути й уриватися. Паузи ставали довшими. Пірати спльовували дедалі частіше. Рот у хлопців перетворився на водограй. Вони ледве встигали очищати льохи в себе під язиком, щоб урятуватися від поводі. Незважаючи на всі їхні зусилля, їм заливало горлянки і щоразу після цього починало нудити. Обидва хлопці зблідли, і вигляд у них був жалюгідний. У Джо випала люлька з ослаблих пальців, у Тома теж. Водограї працювали несамовито, насоси ледве встигали відкачувати. Джо ледве вимовив:

— Я загубив мого ножика… Піду пошукаю…

Том сказав уривчастим голосом:

— Я допоможу тобі. Ти йди в той бік, а я туди… пошукаю біля струмка. Ні, Геку, ти не йди за нами, ми самі знайдемо.

Гек знову сів на своє місце і чекав цілу годину. Потім йому набридло і він пішов шукати товаришів. Він знайшов їх у лісі, далеко один від одного; обидва були бліді і спали міцним сном. Щось підказало йому, що тепер їм полегшало і що їх ніщо вже не турбувало.

За вечерею обидва смиренно мовчали; а коли Гек після вечері, набивши собі люльку, хотів набити люльки їм, вони в один голос сказали: не треба, у них сьогодні негаразд із шлунком, — мабуть за обідом з'їли чогось несвіжого.

Десь опівночі Джо прокинувся і розбудив товаришів. У повітрі стояла зловісна задуха. Хлопці сіли ближче до вогню, хоча ніч була дуже тепла. Вони сиділи тихо і пильно прислухалися. За вогнищем усе потопало в непроглядній темряві.

Раптом щось блиснуло, освітило листя і зникло. Потім блиснуло яскравіше. Ї ще, і ще. Потім у гілках дерев пронісся тихий стогін; хлопці відчули на своїх щоках чийсь подих і затремтіли при думці, що це промчав дух ночі. На деякий час стало тихо. І раптом знову якийсь зловісний блиск обернув ніч на день і з надзвичайною виразністю освітив кожну травинку, що росла у них біля ніг. Осяяла вона і три бліді злякані дитячі обличчя. Грім прокотився в небі і завмер, відгукуючись здалека глухим гуркотом. Порив холодного вітру промчав, куйовдячи листя і розкидаючи попіл навколо багаття.

Знову спалахнула блискавка в лісі, і тої ж хвилини вдарив грім. Хлопцям здавалося, що від цього гуркоту дерева падають їм на голову. В темряві вони злякано притулилися один до одного. На листя впало кілька великих краплин дощу.

— Хлопці, в намет! — скомандував Том.

Вони скочили й побігли, спотикаючись об коріння дерев і плутаючись у дикому винограді. Буйний вітер лютував у лісі, і все співало й голосило разом з ним. Яскраві блискавки спалахували майже безперервно, знову й знову гримів оглушливий грім. І ось ринув дощ, ніби з відра. Ураган, лютуючи, гнав воду суцільними потоками.

Хлопці щось гукали один одному, але завивання бурі й громові удари заглушали їхні голоси. Однак вони добігли до намету і сховалися під ним, перелякані, мокрі, змерзлі, з їхнього одягу струмками стікала вода, але кожний радів хоч тому, що має товаришів у нещасті. Розмовляти вони не могли, навіть коли б буря не заглушала їхніх голосів, — так люто лопотіло над ними старе вітрило.

Гроза дедалі посилювалася. Нарешті повівом зірвало вітрило, закрутило ним і понесло геть. Хлопці схопили один одного за руки і побігли, щохвилини спотикаючись і набиваючи собі синці, під захист великого дуба, що стояв на березі.

Попередня
-= 38 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 169.

Останній коментар

Мія 22.02.2022

Вав дуже класно


марія 22.02.2022

клас


Admin 01.02.2021

коментарі з матюками будуть видалятись


Додати коментар