Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Пригоди Тома Сойєра

Подумавши трохи, Том додав:

— Що ж! Так їй і треба! Вона раділа б, коли б я спіймався, — то хай тепер сама спробує.

І Том приєднався до юрби школярів, що гралися на подвір'ї. За кілька хвилин прийшов учитель, і почався урок. Том не дуже цікавився навчанням. Він щохвилини поглядав у той бік, де сиділи дівчатка, і обличчя Беккі будило у нього тривогу. Пригадуючи її поведінку, він зовсім не хотів жаліти її, а проте не міг утриматися, щоб не пошкодувати, не міг викликати в собі нічого схожого на радість і зловтіху. Та ось невдовзі учитель побачив, що Томова книжка залита чорнилом, і вся увага Тома була захоплена його власними справами. Беккі на хвилину перестала бути байдужою і дуже зацікавилася тим, що сталося. Вона знала; всі запевнення Тома, що він не обливав своєї книги чорнилом, однаково не допоможуть йому. Так і сталося. За те, що він заперечував свою провину, його покарали дужче. Беккі думала, що радітиме з цього, і намагалася запевнити себе, що справді радіє, але це було не дуже легко. Коли дійшло до різки, їй страшенно захотілося встати й сказати, що це зробив Альфред Темпль, але вона змусила себе сидіти тихо, кажучи собі: «Адже ж Том напевно викаже, що я розірвала малюнок. Отже, не скажу ні слова! Навіть коли б треба було врятувати його від смерті».

Том дістав свою порцію різок і повернувся на місце, не почуваючи особливої образи. Він подумав, що, може, й справді як-небудь ненароком, граючись з товаришами, він перекинув чорнильницю на книжку. А заперечував він свою провину тільки для форми і за звичаєм, і тільки з принципу заявляв про свою правоту.

Минула ціла година. Учитель сидів на троні і куняв. Від гудіння учнів, що зубрили уроки, навіть повітря стало якесь сонне. Містер Доббінс випростався, позіхнув, відімкнув шухляду і нерішуче потягся за книжкою, ніби не знаючи, чи взяти її, чи залишити в столі. Більшість учнів дивилася на це байдуже, але двоє з них напружено стежили за кожним рухом учителя. Деякий час містер Доббінс крутив книжку в руках, потім поклав її перед собою і вмостився зручніше в кріслі, готуючись читати.

Том глянув на Беккі. Боже! Який у неї був жалюгідний, безпорадний вигляд! Ніби в кроля, що на нього мисливець націлився з рушниці. Том миттю забув свою сварку з нею. Швидше на допомогу! Треба зараз же щось зробити, зараз же, не гаючи ні хвилини! Але сама неминучість лиха заважала йому щось зметикувати. Нарешті майнула блискуча думка: він підбіжить, схопить книжку, вискочить у двері і накиває п'ятами. Але він трохи завагався і прогадав слушний момент: учитель розгорнув книжку. Коли б можна було вернути цю мить! «Занадто пізно, тепер для Беккі нема порятунку!» — сказав собі Том.

Ще хвилина — і вчитель перебіг поглядом по класу. Всі очі опустилися: було в погляді вчителя щось таке, що навіть невинні затремтіли від страху. Настала пауза, протягом якої можна було полічити до десяти. Учитель дедалі Ставав лютішим. Нарешті він заговорив:

— Хто роздер цю книжку?

Анітелень. У класі така тиша, що можна було б почути, як упала шпилька. Всі мовчали.

Учитель вдивлявся по черзі в кожне обличчя, шукаючи винного.

— Бенджамене Роджерсе, ти роздер цю книжку?

Заперечення. І знову тиша.

— Джозефе Гарлере, ти?

Знову заперечення. Тривога Тома дедалі зростала. Ці запитання й відповіді були для нього повільними тортурами. Учитель допитав хлопчиків, подумав трохи і звернувся до дівчаток:

— Еммі Лоренс?

Та заперечливо похитала головою.

— Грессі Міллер?

Те саме.

— Сузанно Гарпер, це ти зробила?

Ні, не вона. Тепер черга дійшла до Беккі Течер. Том тремтить з голови до ніг: становище здається йому безнадійним.

— Ребекко Течер! (Том глянув на її обличчя: воно пополотніло з переляку). Чи не ти роздерла… ні, глянь мені в очі… (вона благально підняла руки). Ти роздерла цю книжку?

Блискавкою майнула в голові у Тома раптова думка. Він скочив на ноги й гукнув:

— Це зробив я!

Вся школа втупилась очима в божевільного, що зробив такий неймовірний вчинок. Том постояв хвилинку, аби зібрати свої розгублені думки, і пішов у той куток, де на нього чекала кара. Здивовання і вдячність, які сяяли в очах бідолашної Беккі, нагородили б його й за сотню ударів. Захоплений величчю власного подвигу, він без єдиного крику витримав нещадну кару і так само байдуже сприйняв додаткове покарання — наказ залишитися в школі на дві години після уроків. Він знав, хто чекатиме його на подвір'ї, коли його випустять з ув'язнення, і воно не здавалось йому великим лихом.

Цього вечора Том, ідучи спати, старанно і довго обмірковував, як він помститься Альфредові Темплю; бо, соромлячись і каючись у своїй провині, Беккі розповіла йому все, — не приховала і своєї жахливої зради.

Попередня
-= 46 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 169.

Останній коментар

Мія 22.02.2022

Вав дуже класно


марія 22.02.2022

клас


Admin 01.02.2021

коментарі з матюками будуть видалятись


Додати коментар