Слава ЗСУ!

Даемон Таргарієн був надто старий та гартований воїн, щоб байдикувати всередині замкових мурів — навіть таких могутніх, як гаренгольські. Принц досі мав друзів у Король-Березі, й звістки про задуми небожа досягли його раніше, ніж Аемонд виїхав з міста. Кажуть, що коли принцові Даемону доповіли про виступ Аемонда та пана Крістона Колія з Король-Берега, він зареготав і мовив:

— Давно вже на часі!

На цю мить він, схоже, чекав особливо, бо того ж дня зі спотворених башт Гаренголу знялася у повітря ціла зграя круків.

XI. Граківня

Тим часом не дрімало й інше панство держави. Князь Валис Мутон вивів з Дівоставу сотню лицарів, щоб з’єднатися з напівдикими Краббами та Брюнами з мису Гостроклішня і Кельтигарами з острова Клішня. Вони заспішили крізь смерекові ліси та вкриті туманом гори до Граківні, де своєю раптовою появою заскочили залогу зненацька. Відібравши замок у ворога, князь Мутон повів найхоробріших з-поміж своїх людей полями попелу на захід від замку, щоб покласти край драконові Сонцежару.

Звитяжні драконоборці заіграшки розігнали чати сторожі, які лишив король, щоб годувати, захищати й порати свого дракона. Але сам Сонцежар виявився страшнішим ворогом, ніж їм гадалося. На землі дракони зазвичай незграбні, а з майже відірваним крилом величезний золотий змій був неспроможний злетіти у повітря. Нападники чекали знайти дракона при смерті, але він лише спав; брязкіт мечів та гуркіт копит збудили чудовисько, а перший удар списа викликав у нього нестримну лють. Звиваючись кільцями між кісток незліченних овець, укритий слизьким болотом Сонцежар ляскав хвостом на всі боки, плював золотим вогнем і намагався злетіти. Тричі він здіймався у повітря і тричі падав на землю. Мутонове військо кидалося на дракона з мечами, списами та сокирами, завдало звірові безліч тяжких ран… але кожен удар, здавалося, лише роздмухує його гнів. Коли загинуло вже з шість десятків люду, решта відступила.

Серед убитих був і сам Валис Мутон, господар на Дівоставі. Коли його тіло знайшов за два тижні рідний брат Манфрид, від того лишилася сама тільки спалена плоть у поплавленому обладунку, всередині якого кишіли трупні черви. Але ніде на тому полі приску, всіяному тілами хоробрих вояків та зчорнілими, напухлими трупами десятків коней, не зміг князь Манфрид знайти дракона короля Аегона. Сонцежар зник, не лишивши навіть слідів, які напевне мали б знайтися, якби дракон поповз кудись суходолом. Скидалося на те, що Сонцежар Золотий віднайшов у своїх крилах силу піднятися у повітря… але куди саме крила понесли його, ніхто з живих людей не відав.

XII. Король-Берег

Тим часом принц Даемон Таргарієн власною особою поспішав на південь верхи на своєму драконі Караксесі. Пролітаючи понад західним берегом Божого Ока, якнайдалі від шляху походу війська пана Крістона, він уникнув ворогів, перетнув Чорноводну, повернув на схід і рушив уздовж річки на Король-Берег. А на Дракон-Камені Раеніра Таргарієн вдягла обладунок з тьмяно-блискучої чорної луски, сіла на Сиракс і злетіла під буремною зливою, що батожила води затоки Чорноводної.

Високо над стольним містом Вестеросу королева та її чоловік-принц зустрілися у повітрі й закружляли над Аегоновим пагорбом. Від їхньої з’яви вулиці міста охопив жах — міщани усвідомили, що нарешті почалася та сама навала, якої вони так довго чекали і жахалися. Принц Аемонд і пан Крістон оголили оборону Король-Берега, коли пішли відбирати Гаренгол… а Бий-Родичів ще й забрав Вхагар, найстрашніше з чудовиськ, залишивши супроти драконів королеви тільки Вогнемрію та жменьку недорослих драконят. На молодих драконах доти ще ніхто не їздив, а вершниця Вогнемрії, королева Гелаена, була зламана розпачем. Отже, перед лицем нападу місто лишилося без жодного вогнедишного захисника.

Тисячі міщан вихлюпнули хвилею з міських брам, тягнучи на спині власних дітей та земне майно в пошуках безпечного прихистку в навколишніх полях, лісах або селах. Інші копали під своїми хатами темні й вогкі схрони, де сподівалися пересидіти, коли місто запалає. У Блошиному Подолі почалися погроми. Коли люд забачив вітрила Морського Змія у затоці на схід від Король-Берега і зрозумів, що кораблі пливуть до гирла річки, то у місті почали калатати усі дзвони, а вулиці затопила юрба, яка грабувала і плюндрувала все, що бачила. Кількадесят людей загинуло, доки золотокирейникам вдалося відновити спокій.

Оскільки Намісник на Державі та Правиця Короля були відсутні, а сам король Аегон — обпечений, прикутий до ліжка і загублений у маковому сновидді, про оборону міста довелося дбати його матері, королеві-удовиці. Королева Алісента не злякалася виклику, зачинила брами замку та міста, виставила золотокирейників на мури і послала найшвидших вершників відшукати принца Аемонда та повернути його назад. Водночас вона наказала великому маестрові Орвилу вислати круків «до вірного нам панства» і закликати з’явитися на захист їхнього законного короля. Та коли Орвил заспішив до своїх покоїв, там на нього вже чекали четверо золотокирейників. Один заткнув йому рота, а інші побили, зв’язали та наділи на голову торбу. Відтак великого маестра потягли та кинули до одного з глухих, темних кам’яних мішків у підземеллі.