Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Принцеса і королева, або Чорні та Зелені

Пан Крістон вважав, що принц не при своєму розумі.

— Один дракон проти шести — то безумство, мій пане принце, — стверджував він.

Треба відступати на південь, закликав він знову, і з’єднатися з князем Вишестражем. Там принц Аемонд знову побачить брата Даерона та його дракона. Вже відомо, що король Аегон уникнув полону Раеніри; з часом він зможе знову сісти на Сонцежара на поміч обом своїм братам. Можливо, їхні друзі всередині мурів міста знайдуть якийсь спосіб звільнити і королеву Гелаену, щоб вона змогла кинути у бій Вогнемрію. Четверо драконів супроти шести — це вже не примарна надія на перемогу, а надто коли однією з чотирьох буде Вхагар.

Але принц Аемонд відмовився піти «шляхом боягузів», і вони з паном Крістоном вирішили розлучитися. Колій мав очолити військо і повести його на південь на з’єднання з Отто Вишестражем і принцом Даероном, але без принца-намісника. Останній хотів розпочати власну війну — вдарити вогнем з неба по бунтівниках та зрадниках. Рано чи пізно «та сука-королева» муситиме вислати одного чи двох драконів навперейми, і тоді Вхагар їх знищить.

— Усіх вона не вишле, не насмілиться! — твердив Аемонд. — Бо тоді Король-Берег лишиться голим і вразливим. Авжеж вона не пожене на бій ані Сиракс, ані свого останнього любого синочка. Хай Раеніра кличе себе королевою, але між ніг має те, що і всі жінки, у грудях — слабке жіноче серце, а в серці — материнські страхи.

Так лицар на прізвисько Коронувач і принц на прізвисько Бий-Родичів рушили кожен своїм шляхом і кожен до своєї долі.

XIV. Король-Берег

Тим часом у Червоному Дитинці королева Раеніра Таргарієн заходилася винагороджувати своїх прибічників та чинити жорстокі кари над тими, хто служив її зведеному братові. Велетенські нагороди були обіцяні за відомості, які б дозволили схопити «узурпатора, що сміє величати себе Аегоном II», його доньку Джаяхаеру, сина Маелора, «негідних лицарів» Віліса Пагіра та Рікарда Терена, а також Лариса Моца-Кутельногу. Коли обіцянки нагород нічого не дали, її милість вислала загони нишпорок, званих «лицарями-спитниками», на пошуки «зрадників та негідників», що насмілилися втекти, і задля покарання кожного, хто виявиться винним у допомозі згаданим зрадникам.

Королеву Алісенту забили у золоті кайдани на ногах та руках, але пасербиця хоча б подарувала їй життя «заради пам’яті мого покійного батька, який колись кохав свою дружину». Батькові ж королеви пощастило менше. Пана Отто Вишестража, що служив Правицею трьом королям, першого скарали на горло як зрадника. Залізне Берло пішов до колоди слідом за ним, вперто наполягаючи, що син короля має більші за доньку права. Пана Тайлана Ланістера віддали катам на тортури, сподіваючись вивідати щось про коронну скарбницю.

Ані Аегона, ані брата його Аемонда люд Король-Берега не надто дарував любов’ю, і багато хто з бережан вітав повернення королеви… але любов та ненависть — два боки однієї монети, і коли на шпичках над міськими брамами почали щодня виростати свіжі голови, а з мешканців щодня здирати нові податки, монета перекинулася. Дівчина, яку юрба свого часу вітала як «Втіху всіх королівств», перетворилася на жадібне та підозріливе бабисько, на свавільну правительку, що не поступалася жорстокістю жодному королю перед нею. Один гостроязикий дотепник назвав Раеніру «королем Маегором з цицьками», і ще сто років після того бережани залюбки лаяли один одного «Маегоровими цицьками».

Тримаючи місто, замок та престол у своїй владі, захищена аж шістьма драконами, Раеніра нарешті відчула себе досить безпечно, щоб послати по своїх синів. Скоро тузінь кораблів виплив з Дракон-Каменя, несучи на собі жіночий почет королеви та її сина Аегона Молодшого. Раеніра зробила хлопця своїм чашником, щоб нікуди від себе не відпускати. Ще один флот вийшов з Мартинова з принцом Джофрі, останнім з синів королеви від Лаенора Веларіона, і його драконом Тираксесом. Її милість почала готувати пишне свято, на якому Джофрі мали оголосити принцом Дракон-Каменя та спадкоємцем Залізного Трону.

Насолоджуючись повною перемогою, Раеніра Таргарієн ще не здогадувалася, як мало днів лишилося їй на світі та на престолі. Але щоразу, коли вона сідала на Залізний Трон, його жорстокі леза пили з її рук та ніг свіжу кров, і то був знак, який умів прочитати кожен.

XV. Річковий край

А за міськими мурами по всьому Семицарстві вирувала війна.

У річковому краї пан Крістон Колій залишив Гаренгол і рушив на південь уздовж західного берега Божого Ока, маючи при собі три тисячі й шістсот людей. Ворожа зброя, хвороби та втікацтво прорідили лави війська, що виступило свого часу під проводом лицаря з Король-Берега.

Попередня
-= 21 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!