Слава ЗСУ!

- На роботі… - промимрив було Петро, але отримав стусана під столом від старшого товариша.

- На якій роботі? Помилуйте! - Парторг обурено замахав руками і при цьому примудрився тицьнути колегам повні чарочки. - Ну, приємно познайомитись. Як то кажуть, будьмо!

Микола Пилипович одним духом вихилив свою порцію, крекнув і витер губи. Петро з шумом видихнув повітря.

- Файна штука!

- Ще по одній?

- Та якось… Ну, давайте.

Дзенькнули склянки.

Оскільки шлунки в колег уже були повні, міцна горілка справила якнайкраще враження.

Парторг зачепив на виделку смаженого перця.

- Так звідки ж у столиці знають про наше село?

Петро багатозначно посміхнувся.

- У столиці про все знають.

Микола Пилипович на правах керівника взяв ініціативу на себе.

- Ви як людина сознатєльна, повинні нас правильно пойняти… Понімаєте, в чом діло. Ми собіраємо не просто фолкльор, а всякі там легенди, сказки. - Майор затнувся, здається, на цьому його словниковий запас вичерпався.

Петро поспішив на допомогу:

- Нас дуже цікавлять всякі лічності, що, знаєте, там знахарюють, дощ передбачають. Діди такі, баби. Ворожать які…

Парторг кивнув.

Більш за все колеги боялися зараз, що цей зі старих часів звиклий до перевірок чолов’яга матиме їх за чергову комісію, тому намагалися сподобатись співрозмовникові за рахунок посмішки та щирої розмови. -…Знаєте, зараз цікавляться всі. Публікації там. От ми і вирішили звернутися до первоісточників, так сказать. Знаєте, щоб потім книжку написати.

Парторг хитав головою, жуючи собі. Навіть професійний досвід Миколи Пилиповича не міг зараз підказати, що він думає, та, на щастя, все обернулось якнайкраще.

- То це ви в саму точку попали. - Парторг налив ще по одній, і колеги не стали відмовлятися. - Ну, будьмо! - Він промокнув хлібом пишні вуса і резюмував: - То вам треба якраз до діда Юхима.

- Юхима? - перепитав Петро.

- Ага. Це таке старовинне ім’я. Та він і сам старий як пень. Ото справжній чарівник! До нього навіть з телебачення приїздили. Колгосп хату відремонтував, побілили все…

Микола Пилипович нахмурив чоло, немовби про щось здогадуючись.

- Около ставка живе?

- Чули вже? - Парторг мудро посміхнувся. - Чудесний дідуган. Наскрізь бачить. Хлопці як в сад до нього залізти збираються… в нього груші!!! - Парторг у захопленні похитав головою. - Добрі груші! Так ото він їх дрючком, хлопців тобто, і все по головах, розумієте, наче крізь паркан бачить. Нещодавно один з міста приїздив, каже, кореспондент, так той його на поріг не пустив, каже, не кореспондент ти зовсім, каже, як починаєш з брехні, то брехнею все скінчиш…

Микола Пилипович з Петром перезирнулися. Наслідили тут, здається, їхні колеги. Сильно наслідили. -…Про дощ то вже не кажу - коли скаже, тоді йде. Вам до нього треба.

Микола Пилипович ввічливо перебив:

- А ще хто-то єсть у вас тут?

- В смислі?

- Ну, хтось другий, не цей. - Інший? - Парторг замислився. - А навіщо вам? Все одно кращого не знайдете.

Петро клацнув пальцями.

- Та, розумієте, цей вже відомий, - він знизив голос, - в научних кругах. А нам би щось нове, що ніхто не бачив, розумієте?

- Прославитись хочете?

- Ну не те щоб…

- Але й не без того? - Парторг по-батьківському поклав руку на кремезні Петрові плечі. - Не знаю, чим вам зарадити… Є тут, правда, ще одна, але її раніше трошки… ну самі розумієте. Це ж заборонено було. Ганяли її по колгоспній лінії, так вона дотепер боїться, нікого не приймає. Кажуть, тільки для своїх. - Парторг замислився. - А ви через Наталку, яка на пошті, спробуйте. Вони там родички якісь…

Петро пожвавішав:

- А як її прізвище?

- Чиє, поштарчине? Самійленко. А взагалі, хлопці, я вам зараз одну історію розкажу - ви точно такого не бачили і у ваших научних колах про таке не чули. Отут ви точно прославитесь.

Він налив з пляшки ще по одній і змовницьки нахилився до колег:

- Ви Гоголя читали?

- «Тарас Бульба»! - знайшовся Микола Пилипович, демонструючи обізнаність зі шкільною програмою.

- Та ні, - парторг зморщився. - Ще кіно було з Куравльовим… «Вій».

- Це там, де вона в гробу літала! - згадав Петро.

Парторг кивнув, при цьому в око йому трапила повна чарка, і рука сама потяглася за нею.

- Так я вам скажу, дорогенькі ви мої, що усе це правда, що там сказано. Тільки не вся. А всю правду ніхто написати не міг, бо ніхто б ту правду не надрукував… Будьмо!

Колеги перезирнулися.

Господар витер пишні вуса.

- Це вам, хлопці, такий фольклор, що можна зразу дисертацію писати. Готова научна праця. Був у нас в селі семінарист. Ну точно як у Гоголя. Молодий, тільки приїхав у церкву служить. Неодружений… А ви чого не п’єте? - Він уважно прослідкував, щоб у гостей спорожніли чарки, і тільки потім повів далі: - Це давно було, але я все точно знаю. Так ви ж Гоголя читали?