Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Приворотне зілля

Петро скептично скривив рота, він явно щось надумав, але поки що тільки уважно слухав господаря.

- Ну і сказала ця дівчина, що, значить, хоче, щоб батюшка її три ночі одчитував, тоді, значить, одужає. Каже, хай біля мого ліжка читає всю ніч, бо я так хочу. Ну а що таке хочу для парторгової доньки? Отож куди діватися батюшці - проти влади не попреш. А та, що була нареченою нашого семінариста, вона теж відьмувала, тут ви вгадали. І про цю історію, зрозуміло, довідалася, та й каже своєму жениху - це, каже, не просто так, бо та парторгова донька у нас на всю округу головна відьма. І якщо ти будеш біля її ліжка читати, тут тобі і гаплик, бо вона мстива страшно. Вони всім кодлом на тебе накинуться, тоді вже ані хрест не спасе, ані ікона. Але я тобі допоможу, навчу, як заховатися від неї. Каже, як підеш до неї одчитувати, то візьми з собою…

- Ну да, - втрутився раптом Петро, що до цього моменту не зронив жодного слова. - Це я вже десь чув. Парторгова донька літала навкруги нього на ліжку. А потім привели Вія, і він каже, підніміть мені цей…

Микола Пилипович раптом гучно заіржав.

Парторг образився:

- Що це ви вигадуєте справді! Нічого такого не було. Просто відьми хотіли його впіймати, а він врятувався і на цій своїй нареченій одружився. А нічого такого не було!

- Ну, не сваріться, не сваріться, - старший рангом взяв ситуацію під контроль. - Давайте краще іще по п’ятдесят.

Тепер він уже сам наповнив чарки, і суперечку втопили на саменькому їхньому дні.

Досвідчені фахівці у спілкуванні, наші колеги поступово перевели розмову на буденні теми - за землю, за політику і просто так. Господар нарешті сп’янів, а тому остаточно возлюбив київських науковців. Після другої сулії, коли молодший, а тому тверезіший Петро нагадав про необхідність повертатися додому, парторг уже як офіційна особа пообіцяв усіляке сприяння сучасній фольклористиці і, хоча й добряче похитуючись, особисто провів колег до дверей.

- Якщо там щось - завжди до мене звертайтеся.

Попрощавшись з гостинним хазяїном, фольклористи влаштували невеличку нараду тут-таки, біля хвіртки.

- Ну, про Вія ти йому класно засадив! - Микола Пилипович від задоволення покректував.

- А не буде всяке фуфло гнати! - Петро посерйознішав. - Ну, то що будемо робити, товариш майор?

- Поштарку цю нада спробувать. Як там її?

- Наталку.

- Угу.

- А що з дідом?

Обидва замислились, хоч після випитого це й було нелегко.

- Слухай, лейтенант, - старший групи, здається, і повинен був вирішувати у подібних випадках. - Нам яке заданіє дали? Ввійти в контакт, подго… - він замислився, -…тувать почву, связі.

Молодший уточнив:

- Спочатку знайти.

- Нехай. От і будемо іскать.

- А може, спробуєм-таки зі старим?

- Одна діскредітація получиться. Он же всьо бачить. Води в нього вже випросив?

Лейтенант почухав потилицю.

- Ну, хорошо… А завтра, мабуть, я спробую? Вона ж молода, мабуть, раз Наталка?

- Ага. А я сьогодні у хазяйки провірю, може, щось про неї знає.

- Цікаво, молоді відьми бувають? - запитав лейтенант.

Майор стенув плечима.

- Навєрно, - він глибоко зітхнув. - Чорт. Как іх взнавать хоть? Щоб одлічались чим-то, нє помніш?

Співрозмовник лише сумно похитав головою.

- Хотя б признак якой, а то - «взнавать по разговорах з насєлєнієм», а єслі вони не розкажуть?

- Ах ти відьма проклятуща! - рознеслося раптом вулицею, і супутники заклякли на місці. - Ах ти паразитка!

На подвір’ях прокинулись собаки.

- Ти глянь, що вона наробила!!!

- Сама ти відьма!

- Дивіться, людоньки, що та сука… Ой, тримайте мене!

Петро витріщився на Миколу Пилиповича. Забрехали собаки, радіючи несподіваній розвазі.

- Маруська?

- Так.

- Ну а вона що?

- Проститутка! І донька в тебе проститутка! Ви обоє як приїхали…

- А ти…

Хтось тихенько торкнувся Петрового ліктя.

- Добрий вечір, - почулося ззаду. - Гуляєте?

Хлопець обернувся. Біля паркану біліла чепурненька сукня.

- Ага. - Петрові губи самі розпливлися у приязній посмішці. - Слухаєм.

- Та то вони завжди так, - дівчина, здається, вибачалася за своїх односельців.

- Добрий вечір, Лєсєнька, какая ти красивая. - Микола Пилипович теж покинув слухати галас.

Дівчина опустила очі.

Вона одягла , мабуть, найкращу свою сукню і тепер стояла така гарненька та свіжесенька, що вечір навколо урочисто сяяв, а Петрові хотілося розвернути свої широкі плечі та зачесати скуйовдженого, певно, чуба.

- А ти що тут робиш?

Попередня
-= 13 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!