Слава ЗСУ!

Стара тим часом припинила бурмотіння, дочекалася, поки догорить папірець у руках, і кинула його у воду. Попіл поплив у жерстяній мисочці, наче зграя чорних лебедів. Стара уважно дивилася за його рухом. Микола Пилипович теж. Але раптом чорні лебеді почали набиратися водою і один за одним тонути, втрачаючи форму та осідаючи на дні неестетичною масою.

- О-йо-йой! - баба Кабачиха похитала головою.

- Шо там?

Вона ще раз похитала головою, немов у великому розпачі.

- Што случілось? - занервувався майор.

- Погано з твоїм хлопцем. Зовсім погано.

- Почкі одбілі?

- Які там почки! Пороблено на нього.

Стара явно була шокована результатами свого ворожіння, і це справляло враження.

- Как ето, пороблено?

- На смерть.

Ці слова, що прозвучали зразу за танцем чорних лебедів у мисочці, навіть на звиклого до всього майора справили враження.

- На смерть? - повторив він.

- Ну, дай Боже, і не на смерть, але присушили його крепко. Він тепер буде як цуцик за нею ходить, а якщо його від неї забрати, то може і померти.

- Від кого? - не зрозумів майор.

- Від тої, що присушила.

- А хто це?

- Я звідки знаю? - розвела руками баба. - Та такого гарного хлопця могла присушити перша-ліпша у нас… - Вона придивилася до Петрового фото. - Диви який… він тут у тебе офіцер, чи що? Щось я не розберу…

Микола Пилипович отямився і швидко вхопив лейтенантове посвідчення.

- Фотографія більше не нужна?

- Забирай, - стара махнула рукою. - Ізвіняюсь, а присушили, це що? - запитав Микола Пилипович, ховаючи документ у кишеню.

Стара дунула на свічку, підтверджуючи, що сеанс закінчено.

- Це, хлопче, значить пороблено, щоб він полюбив дівчину…

- Дівчину? - уточнив майор.

- Ну, не знаю, дівчину, жінку. Коротше, щоб полюбив і без неї жити не міг.

- А! - полегшено видихнув він. - А я думав…

- Ти дарма зітхаєш. - Стара прибрала мисочку обережно, щоб не торкнутися води, вилила її вміст у відро та насухо витерла рушником. - Його негайно одробляти треба.

- Як?

- З попом.

- Ето шо іще за номер?

- Ніякий не номер. Піп повинен у церкві служити, коли я тут буду його вичитувати. Я домовлюся з отцем Штефаном.

- Ага, - радо погодився майор.

Він зрозумів, що це таке. Казали, що ці знахарки ніколи пацієнта просто так не відпускають, обов’язково скажуть, що дуже важкий випадок і треба проходить додаткові процедури. Це точно як лікарі. Не дарма у Китаї колись медикам платили зарплатню тільки поки імператор здоровий. Не дурні люди китайці.

- Підождіть, - сказав майор. - А ото шо ви сказали в первий раз, що чорний старий чоловік вдарив його, це не тоже самоє?

- Ні, яке те саме? Тут жінка поробила.

- А может, і там вона?

- Чоловіче, - почала сердитися стара, - ти мені голову не мороч. Я що бачу, те й говорю. Побачила, що його вдарив чоловік, то так і сказала, побачила, що жінка присушила, і говорю. А ти б замість дурниці питати, краще б за хлопця свого подумав, бо його рятувати треба.

- Шо ж ето всє вони на одного… - вголос подумав Микола Пилипович.

- А що ж, хлопець справний. Кучерявий. Дівчата таких люблять.

- Да, - погодився майор.

Але слово «кучерявий» викликало в голові яскраву асоціацію. Кучерявий, точно! Він давно планував поцікавитися цим питанням, але якось розмови не заходило. Вона ж, знахарка, значить, щось знає! А раптом допоможе? Кажуть, що ці травниці вміють всяке. І Микола Пилипович вирішив скористатися моментом. Він несміливо прокашлявся, добираючи слів.

- Слухайте… А у вас случайно нема якогось снадобья… как ето сказать… ну вобщем, для волос.

- Лисієш? - здогадалася стара.

- Ну не так щоб…

- Покажи.

Вона підійшла ближче, двома руками нахилила майорову голову, поцокала язиком.

- Ну що там? - обережно запитав він.

- Ти знаєш, старому чоловіку б ез лисини не можна, люди не будуть поважати. І потім, буде лисина - не буде сивини, так що ти не переживай, - стара помітила, що співрозмовника неприємно вразили її слова, і дрібно засміялася. - Це я жартую, жартує баба, не думай. Од твоєї лисини добре винні дріжджі спробувати.

- Пити?

- Та ну! Полоскати голову. І ще, знаєш, кислячок, щоб два дні постояв… Хоч де там в вашому місті кислячок!

- Поможе?

- Подивишся. І потім, не нервуйся, волосся цього не любить, та й куди в твоєму віці нервуватися! Збирай свій фольклор спокійно. А нервуються хай молоді.

Миколу Пилиповича образило повторне посилання на вік, тому що сам він себе старим зовсім не вважав. Але надія, що її зараз подарувала знахарка, переважала будь-яку образу. І справді, якщо не нервуватися, та добрі продукти… Оно у парторга яка шевелюра! А вік уже слава Богу, так хто про нього нагадає, га? Від волосся багато залежить.