Слава ЗСУ!

А все-таки щось іще не використано. Що ж?!

І ось знайшов, згадав забуте. Трудове виховання!

Праця, фізична праця… Вона в майстернях і фабричних цехах, біля домни, біля плуга, біля трактора «Фордзон». Праця — найкращий вихователь на землі, вона зможе зробити те, чого не змогли зробити люди з книгами…

До неї вирішив звернутися Вікмиксор по допомогу, коли справа здавалася вже безнадійною.

Того ж дня, стомлений, метався він з губвно у земвідділ, з земвідділу в профос. Доводив, переконував, а переконавши, повертався в Шкіду і, піднімаючися по сходах, наспівував:

Хоч нелегко нам іти – Ми досягнемо мети: Вийдемо у люди.

За вечірнім чаєм Вікмиксор, хмурячись, ввійшов у їдальню.

— Здрастуйте!

— Драстє, Вікторе Миколайовичу, — відповіли глухим хором.

Сиділи, чекали. Знали, що Вікмиксор щось таке скаже, а якщо скаже, то щось нерадісне.

Мовчали. Дмухали в кухлі гарячого чаю, жували хліб. Маркс — портрет над столом волинян — вдивлявся в похмурі зіниці Федора Достоєвського. Хлопці дивилися на Вікмиксора. Вікмиксор мовчав. Пара туманом пливла над столами…

Нарешті Вікмиксор сказав:

— Сьогодні — загальні збори.

Хтось зітхнув, хтось запитав:

— Коли?

— Зараз же… Після чаю.

Кінчили чай, чергові відділень прибрали посуд, змели хлібні крихти з оббитих чорною клейонкою столів. Вікмиксор підвівся, постукав пальцем по скроні і заговорив, розтягуючи слова, часом підвищуючи голос, часом опускаючи його до шепоту:

— Хлопці! Ви знаєте, про що я казатиму, про що я повинен говорити, але чого не скажу. Ви знаєте: за мою відсутність у школі сталося таке, чого раніше ніколи не було… Все вчинене зафіксовано в «Літописі»… Школа перетворилася на кубло злодюжок, на збіговисько небезпечного в соціалістичному відношенні елементу… Це тільки здається, що це так, але це не так. Я вірю, що школа залишилась така ж, як була, переважна більшість вас змінилася на гірше лише остільки, оскільки відійшла від рівня… Але це дрібниці. Це можна виправити. Винна в усьому група…

Вікмиксор подивився на Долгорукого. За Вікмиксором усі погляди звернулися в той самий бік. Гужбан зіщулився і опустив очі.

— … Група, — повторив Вікмиксор, — група негідників, рецидивістів, бандитів… Такими я вважаю…

Всі насторожилися. Запала тиша, похмура, важка тиша.

— … Долгорукого, Громоносцева, Безсовістина. Їх я вважаю в умовах нашої школи невиправними. Єдине, що я міг для них придумати, це трудове виховання. Їх переводять у Сільськогосподарський технікум, у Петергофський повіт. Сподіваюся, що там, у мирній обстановці сільського господарства, в постійній фізичній праці, вони виправляться. Я сподіваюся…

Слова Вікмиксора перервали дике грудне хлипання, крикливий стогін. Здалося, що вітер завив у трубі і, грюкаючи в'юшками, рветься назовні…

То ридав Циган. Ридав, уткнувшись обличчям у складені руки, смикав плечима. Ридав уперше в Шкіді. Потім закричав:

— Не хочу! Не хочу в сільський технікум… Вчитися хочу… на професора. На математичний факультет хочу. А свиней пасти не бажаю…

І знову ридав, смикав плечима… Потім затих. Вікмиксор підождав трохи, пройшовся з кінця в кінець їдальні і вів далі:

— Громоносцев хоче вчитися, але він не може вчитися. Він — людина морально нестійка. З цього вийде негідник, а освічений негідник у сто разів гірший за неосвіченого. Якщо праця його виправить — він зможе повернутися до книжок. Тому, повторюю, кращого виходу я не бачу. Далі… Інші мають бути покарані, і до них ми візьмемося своїми силами. Ви повинні самі виявити в своєму середовищі злодіїв… З цією метою ми вдамося — до остракізму…

Загуділа їдальня, зашуміла, як ліс осінньої ночі… Хтось закричав:

— Геть!

Хтось зашикав і криком же відповів:

— Правильно! Дайош остракізм!

Вікмиксор, який любив оригінальне, заліз у глибоку давнину, витягнув звідти остракізм і сказав: «Шкідці, ось вам захід соціального захисту, ось засіб від злодіїв, патент на який я, на жаль, узяти не можу, бо його вже взято дві з половиною тисячі років тому в Афінах…»

♦

Черговий вихователь Амебка нарізав шістдесят аркушів паперу й роздав їх по столах.

— Кожен повинен написати три призвіща, — сказав Вікмиксор, — прізвища тих, кого він вважає найнебезпечнішими. Той, хто матиме понад п'ять аркушів, переводиться з школи в інший заклад, більше трьох — дістає п'ятий розряд і літеру «З» (злодій), хто дістане більше, ніж один аркуш, — переводиться розрядом нижче від того, в якому перебуває тепер. Пишіть, але дивіться, будьте справедливі, не зводьте рахунків з недругами, не зганяйте злобу на невинних… Пишіть!..