Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Республіка Шкід

У класі йшов урок історії.

Дядя Саша, як завжди, вдавано сердито покрикував на вихованців і читав чергову лекцію з повторного курсу історії з натиском на економіку. Сламники увійшли в клас і спинилися. Потім Янкель підійшов до Сашкеця і тихо промовив:

— До побачення, дядю Сашо. Ми йдемо з школи. Може, колись ще й зустрінемося…

— Ну що ж, хлоп'ята, — сказав, підводячись, Олмикпоп. — Звісно, зустрінемось. А вам і справді пора… пора починати жити. Он які повиростали.

Він усміхнувся і подав сламникам руку.

— Бажаю успіхів. Прямої вам і щасливої дороги!..

— Спасибі, дядю Сашо.

Урок було зірвано, але Сашкець не сердився, не кричав, коли хлопці всім класом вийшли проводжати товаришів. І тим, хто йшов, і тим, хто лишався, шкода було розлучатись. Адже майже три роки провели під одним дахом, разом бешкетували й учились, і навіть сварки зараз було приємно згадувати.

Біля виходу зупинилися.

— Ну, до побачення, — буркнув Японець, ляпаючи по плечах сламників. — Топайте.

Носик його почервонів.

— Топайте, чорти!..

— Всього доброго вам, хлопці!

— Згадуйте Шкіду!

— Приходьте. Не забувайте товаришів!

— І ви не забувайте!..

Уліганія збилася в безладну купу, всі штовхалися, протискувалися до хлопців, що йшли від них, і кожен хотів що-небудь сказати, чимось виявити свою дружбу.

Вийшов черговий і, брязкаючи ключем по щілині, почав відмикати двері.

— Ну, — сказав Янкель, беручись за дверну ручку, — не згадуйте лихом, братки!..

— Не згадаємо, не бійтеся.

— Пгощайте, юикомці! — крикнув Пантелєєв, усміхаючись і сяючи вилицями. — Пгощайте, не забудьте знайти тих, хто ковдги пгибгав!..

— Знайдемо! — дружно гаркнули вслід.

— Знайдемо, можете не турбуватися.

Сламники вийшли. Грюкнули двері, дзвякнув, розгойдавшись, разів три ланцюжок, і, так само брязкаючи ключем по щілині, черговий замкнув двері.

— Пішли, — вголос подумав Японець і мимоволі згадав Цигана, який теж пішов не так давно, згадав Гужбана, Безсовісного — і вголос докінчив думку: — Пішли й вони, а невдовзі і я піду! Дядю Сашо, а сумно все-таки, — сказав він, вдивляючись у зморшкувате обличчя халдея. Той хвилину подумав, поблискуючи пенсне, потім тихо промовив:

— Що ж, сумно, звісно. Але нічого, ще побачитеся. Так треба. Вони пішли жити.


ОСТАННІ МОГІКАНИ

Марш днів. — Трійка фабзайців. — Приходить весна. — Іде з школи Дзе. — Купець у захисній шинелі. — Лист від Цигана. — Турне сламників. — Новий Цека і юні піонери. — Ще два. — Останній абориген. — Дайош сировину.


Бігли дні… Не бігли: дні вміють бігати, коли треба, тепер вони йшли виміреним маршем, сунули довгим, рівним рядом, не обганяючи один одного.

Як і минулого року, як і двісті років тому, настав грудень, вікна вкрилися візерунчастою марлею паморозі, у класах і спальнях почали топити груби, і вчитися стали по десять годин на день…

Потім прийшов січень. У ніч на перше січня за достатньо вже міцною традицією пили журавлиновий морс, що заміняв шампанське, їли пиріг з яблучним повидлом і проголошували тости. У перший день нового року влаштували облік: як і минулого року, приїжджала Ліліна та інші гості з губвно, Петропорту й соцвиху, виголошували промови й відзначали успіхи, досягнуті школою за рік. У четвертому відділенні змужнілі вже шкідці проходили курс останнього класу єдиної школи, готувалися до випуску. Верхи поріділи. Не було вже Янкеля, Пантелєєва і Цигана. В січні пішли ще троє — Воробйов, Тихіков і Окраєць. Їх, як таких, що не відзначалися особливими здібностями і потягом до розумових наук, Вікмиксор улаштував у фабзауч однієї з пітерських друкарень. Жили вони спочатку в Шкіді, потім перебралися в гуртожиток.

У лютому ніхто не пішов.

Ніхто не пішов і в березні.

На зміну березню, як завжди, прийшов квітень. У міських скверах зазеленіли бруньки, запахло тополею і вербою, на вулицях сніг ставав схожий на халву. В середині квітня з четвертого, відділення вибув ще один вихованець — Джапарідзе. Не діждавшись іспитів і випуску, Дзе пішов до матері — допомагати сім'ї. Вікмиксор відпустив його, вирішивши, що хлопець вирівнявся, жити і працювати, безперечно, може і суспільству шкоди не завдасть.

Вибували старі, приходили нові. Четвертий клас поповнювався слабо, молодші ж мало не щодня зустрічали новачків — з Митненки, з лаври, з «нормальних» дитбудинків і з вулиці — безпритульних. Могікани йшли, залишаючи традиції і даючи місце новому побутовому укладу.

У травні склав залік у військовий вуз Купець — Офенбах. Кар'єра військового, що приваблювала шкідського Голіафа ще в підготовчих класах кадетського корпусу, знову спокусила його. Він був щасливий, що зможе служити в Червоній Армії. Через два тижні Купа прийшов у Шкіду в новенькій шинелі з блакитними обшлагами, в шоломі і, сяючи усмішкою, сказав:

Попередня
-= 130 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!