Слава ЗСУ!

На другий день увечері в Білому залі мав відбутися тираж.

♦

У Білому залі зібралась вся Шкіда.

Посеред залу стояв стіл, заставлений речами, які розігрувались у лотереї, поруч другий стіл, і на ньому скринька із скрученими в трубочки номерами. Шкіда обліпила столи і Тиражну комісію, що стояла біля них.

— В чергу! — закричав Японець.

Шкіда витяглась у чергу. Першим став Вікмиксор, за ним халдеї, потім вихованці.

— Тираж лотереї-алегрі вважаємо відкритим, — оголосив Джапарідзе.

Вікмиксор, усміхаючись, засунув руку в ящик і вийняв два білети. Розгорнули, там стояли номери шість і шістдесят дев'ять.

Джапарідзе подивився в список:

— Дамаський кинджал воронованої сталі і аркуш наперу.

Папір Вікмиксор узяв, а від «кинджала», тільки-но глянувши на нього, відмовився.

Потім тягнув білет Сашкець. Йому випало два аркуші паперу. Ассі витягнув чотири порції паперу й книжку «Як вирощувати опеньки в сухій місцевості». Костолмеду дістався олівець, яким він негайно записав другокласника Рабіндіна, на прізвисько Рабіндранат Тагор, — в урочистий момент тиражу він пустував.

Потім тягнули білети вихованці.

Купець, який мріяв виграти обмотки, витягнув будильник «оне механізмус». У першу мить він було зрадів… Але, одержавши в руки годинник і оглянувши його, страшенно розсердився.

— Уб'ю! — закричав він. — Аферисти, злодії, шахраї!…

Тираж на деякий час припинився. Тиражна комісія, скупчившись біля стіни, тремтіла, мов у лихоманці. Накричавшись, Купець люто кинув «оне механізмус» на підлогу і вийшов з залу.

Тираж почався знову.

Ковзани виграв Якушка, найменший громадянин республіки. Обмотки дісталися Голому Папу.

Тираж закінчувався, коли в зал увірвався Циган. Як староста, він був зайнятий на кухні і щойно звільнився.

— Дайош ковзани! — закричав він.

— Вже готові, — відповів хтось.

— Тобто як готові?

— Виграні.

— А обмотки?

— Виграні.

— А, сволота!.. — закричав Циган і підскочив до столу, збираючись витягти двадцять білетів.

Але білетів у ящику виявилося тільки дванадцять — вісім штук загадково зникли.

І всі білети, що дісталися Цигану, були барахлом: десять — папір, один — книжка «Кузьма Крючков» і один — дрібничка — слон з відбитим хоботом.

— Сволота! — закричав Циган. — Сволота, мерзотники!.. Шахрувати здумали!… Аферу провели!.. Хліб у людей пограбували!..

Він схопив стіл, швиргонув його на підлогу й кинувся до Тиражної комісії. Комісія розбіглася. Тільки Янкель, який не встиг утекти, притиснувся до стіни. Громоносцев налетів на нього й так побив, що Янкель дві години після цього ходив з перев'язаною щокою і запухлими очима. Але тільки дві години.

Через дві години Янкель уже розгулював веселий та бадьорий. У Янкелевій голові назрівала блискуча, на його думку, ідея. Він вирішив відшкодувати збитки, яких завдав йому Циган. Для цього він про щось довго шептався з Джапарідзе.

Японець і Пантелєєв прибирали зал; прибравши, пішли в клас. Перше, що вразило, коли вони увійшли, це обличчя Джапарідзе — бліде, спотворене стражданням.

— Що таке? Кажи! — закричав Японець, відчувши біду.

— Хліб, — прошепотів Дзе, — хліб, цукор… усе…

— Що?

— Вкрали…

— Як… Геть усе?

— Ні… ось кальмот.

Джапарідзе вийняв з парти фунтів п'ять хліба. Пантелєєв і Японець перезирнулись і зітхнули.

— А гроші? — спитав Японець.

Дзе на мить задумався. Потім вивернув чомусь одну праву кишеню і відповів:

— І гроші теж украли.

Пантелєєв і Японець узяли хліб і вийшли з класу.

— Ну й сволота ж, — зітхнув Японець.

— Т-так, — підтакнув Пантелєєв.

Розтратник Джапарідзе тим часом давав хабара винахідливому Янкелеві, або, простіше, ділився з ним розтраченим капіталом — хлібом, цукром і лимонами.

Так закінчилася перша «лотерея-алегрі».

♦

Але приклад знайшов відгук…

Незабаром Купець у компанії з Циганом і Горобцем влаштували таку саму лотерею. Лотерея пройшла слабо, а проте дала прибуток. Це стало приводом до розвитку грального промислу в четвертому відділенні.

Новачок Єльховський — Сашко Пильников — придумав нову гру — рулетку або «колесо фортуни». Пантелєєв з минулого знав марафетні ігри, навчив товаришів грати в «кручу-верчу» і в «наперсточок». Четверте відділення перетворилося на справите гральне кубло. Дійшло до того, що вже не вистачало гравців, усі зробилися власниками «гральних будинків». Сидить кожен біля своєї гри й чекає «клієнтів». Набридне — підійде до сусіда, пограє і кличе його до себе… За старшими потяглися й молодші. Ігри почали влаштовувати і в молодших відділеннях…