Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Різдвяна пісня в прозі

Чорне, схоже на саван одіяння Привида ховало його голову, обличчя, фігуру – видно було лише простягнену вперед руку. Якби не ця рука, Привид злився б із ніччю і його неможливо було б розгледіти і мороці.

Скрудж відчув невимовний трепет, коли ця велична і таємнича фігура зупинилася біля нього. Привид не рухався і не вимовив ані слова, і Скруджеві стало дуже страшно.

– Ти Дух Майбутнього Різдва, чи не так? – запитав нарешті Скрудж.

Дух нічого не відповів, але рука його вказала кудись уперед.

– Ти хочеш відкрити мені те, чого ще не сталося, але має статися згодом? – знову запитав Скрудж. – Чи не так, Духу?

Каптур на голові Духа злегка ворухнувся, немов той кивнув. Але іншої відповіді так і не було.

Хоча товариство примар стало вже звичним для Скруджа, однак ця мовчазна фігура вселяла йому такий жах, що коліна в нього підгиналися, і рушивши за Привидом, він відчув, що ледве тримається на ногах. Певно, Привид завважив його стан, бо він на хвилю спинився, наче для того, щоб Скрудж міг прийти до тями.

Але від перепочинку йому легше не стало. Непояснений жах пронизував його всього, як тільки він уявляв собі, що погляд Привида з-під цього похмурого савана невідступно стежить за ним, а він, як би не напружував зір, не може розгледіти нічого, крім цієї мертвотно-блідої руки й величезної чорної безформної постаті.

– Духу Майбутнього Різдва! – вигукнув Скрудж. – Я боюся тебе. Жоден із привидів, що являлися мені, не лякав мене так, як ти. Але я знаю, що ти хочеш мені добра, і я прагну до добра й сподіваюся стати відтепер іншою людиною, а тому готовий вдячно йти за тобою. Невже ти не хочеш сказати мені що-небудь?

Привид нічого не відповів. Але рука його й далі була простягнена вперед.

– Веди мене! – сказав Скрудж. – Веди! Скоро світанок, а для мене дорога кожна хвилина – я знаю це. Веди ж мене, Привиде!

Привид рушив уперед так само безмовно, як і з’явився. Скрудж пішов за ним у тіні його одежі, яка мовби піднімала його над землею.

Вони увійшли в місто – вірніше, місто, здавалося, раптово саме виросло довкола них і обступило їх зусібіч. І ось вони вже в центрі – на Біржі, в юрбі комерсантів, що снували туди-сюди, збиралися групами, поглядали на годинник, дзвеніли монетами в кишені, в роздумах крутили в руках масивні золоті печатки, – словом, усе було, як завжди, і все добре знайоме Скруджеві.

Дух зупинився біля невеликої групи ділків. Помітивши, що рука Привида вказує на них, Скрудж підійшов і став прислухатися до їхньої розмови.

– Ні, – сказав крупний гладкий чоловік із дивовижним потрійним підборіддям. – Про це мені нічого не відомо. Знаю тільки, що він помер.

– Коли ж це сталося? – запитав хтось.

– Нібито вчора вночі.

– А що йому було? – запитав третій, беручи добрячу понюшку тютюну з величезної табакерки. – Мені здавалося, він усіх переживе.

– А Бог його знає, – мовив перший і позіхнув.

– Що ж він зробив зі своїми грошима? – запитав червоновидий пан, у якого з кінчика носа звисав наріст, як в індика.

– Не чув, не знаю, – відповів чоловік з потрійним підборіддям і знову позіхнув.

– Певно, залишив їх своїй фірмі. Мені він їх не залишив, це я знаю напевне.

Жарт зустріли загальним сміхом.

– Схоже, пишного похорону не буде, – продовжував чоловік із підборіддям. – Навіть не уявляю собі, хто прийде на його похорон. Може, нам зібратися компанією і показати приклад?

– Якщо будуть поминки, я не проти, – відгукнувся джентльмен із наростом на носі. – За таку роботу не гріх і погодувати.

Знову сміх.

– Я, бачте, безкорисливіший, ніж усі ви, – сказав чоловік із потрійним підборіддям, – бо я ніколи не надягаю чорних рукавичок і ніколи не снідаю двічі, а проте я готовий піти, якщо хто-небудь приєднається. Тим паче, що я, певно, був найближчим його приятелем. Адже, зустрівшись, ми завжди ставали погомоніти. Що ж, до завтра, добродії.

Співрозмовники розійшлися й змішалися з іншими групами ділків, а Скрудж, який знав усіх цих людей, запитально глянув на Духа, чекаючи пояснень.

Привид рушив до виходу. Рука його вказував на вулицю, де щойно зустрілися двоє людей. Скрудж прислухався до їхньої бесіди, думаючи, що тут він знайде нарешті пояснення.

Цих людей він теж чудово знав. Обидва були дуже багатими і дуже впливовими комерсантами. Скрудж завжди дорожив їхньою думкою про себе. З ділової точки зору, ясна річ. Винятково з ділової точки зору.

– Доброго дня, – сказав один.

– Доброго дня, – відповів інший.

– Чули? – сказав перший. – Він таки втрапив нарешті чортові в лапи.

Попередня
-= 26 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 34.


Останній коментар

Олег 23:10:43

Я это читаю только чтобы получить
хорошую оценку,а так полная ЗАЛУПА


Нехто 17.07.2019

Уродская книга


Егор 06.12.2018

Шрифт большой


Додати коментар