Слава ЗСУ!

РІЗДВЯНИЙ ДЗВІН

Тихо... На вулиці жодної живої душі. Довкола все біле від снігу. Маленькі сніжинки повільно падали до землі, прикрашаючи собою свято. Свічки горіли на святково вкрашеному столі.

- Ти підеш з нами до церкви? – запитала жінка свого чоловіка, одягаючи дітей.

- Ні. Ти ж знаєш...

- Навіть на свято не підеш?

- Я не розумію це всято. Не розумію навіщо Бог залишив спокій, славу і прийшов до нас в образі людини. Це не піддається мойї логіці. А брехати я не хочу тим паче самому собі.

- Як знаєш...

У хаті настала тиша. Чоловік взяв газету, сів біля каміну та занурився в читання. Але думки його були зовсім далеко. Він намагався зрозуміти, що ж таке Різдво? Чому більшість людей з благоговенням чекає на це свято? Навіщо всі йдуть до церкви? Невже це так важливо? Але більш за все його цікавило питання, навіщо Христос народився як людина? Невже не можна було в обличчі Бога все пояснити людям?

Його думки перервалися. Хтось стукав у вікно. Чоловік подумав, що напевно це діти кидають сніжки. Він підвівся та підійшов до вікна. По підвіконню стрибали змерзлі птахи. Вони стукались у вікна, прагнучи тепла.

- Як я можу їм допомогти? – промовив чоловік. – У дім вони не полетять...

Тут він згадав про сарай, де стояв його старий кінь. Швидко одягнувшись він побіг по білому снігу, порушивши його рівну красу. Чоловік відчинив двері сараю та увімкнув світло. Але птахи туди не полетіли. Тоді він почав бігати та ганяти птахів намагаючись скерувати їх шлях до сараю. Але все даремно...

- Напевно, зараз я здаюсь їм страшним та суворим. От як би хоч на хвилинку стати таким як вони – маленьким птахом, тоді б вони зрозуміли мене.

У цей час десь далеко залунав гомін церковних дзвонів. Чоловік впав на коліна:

- Тепер я розумію навіщо Ти це зробив. Розумію...