Слава ЗСУ!

почалася міцна їхня дружба на все життя.

— Але ж ти ще не сказав нам свого імені, — раптом схаменувся Робін.

— Від самого дня народження мене всі звали Джоном Малим.

— Вітаємо тебе в нашій компанії, Джоне Малий. Віднині ти наш. Церемоній, як бачиш, мало, але внесок треба зробити великий. Ми просимо віддати для спільної справи свій розум, тіло, серце і, можливо, навіть життя.

— Клянусь, віддаю себе всього! — не замислюючись, вигукнув велетень.

Після цього Вілл Стютлі, який полюбляв добрий жарт, вискочив наперед і сказав:

— Це приблукале дитя таке маленьке і кволе, що старе ім'я ніяк йому не личить. — Він зробив паузу, щоб наповнити ріг водою із струмка. — Слухай уважно, синку, — зіп'явшись навшпиньки і хлюпаючи воду на велетня, повів далі Вілл Стютлі, — віднині ти вступаєш у ліс і коситимеш нове ім'я. Я нарікаю тебе Маленьким Джоном.

На жарт усі відповіли дружнім сміхом.

— Дайте Маленькому Джонові лук та набийте стрілами сагайдак весело наказав Робін. — Скажи, друже, чи ти й стріляти такий мастак, як вимахувати дубцем?

— Та кроків за сорок зіб'ю ясеневу гіллячку, — відповів велетень.

Після всього з веселим гомоном ватага знову повернулася в ліс до місця своєї схованки, де дерева були найгустіші, а мох найпухкіший і де нікому не відома стежка вела в печеру, — їхнє пристановище і фортецю. Тут під могутнім крислатим дубом вони зустрілися з рештою своїх товаришів, які саме порались біля двох оленів, щойно забитих на полюванні. Розпаливши яскраве багаття, всі посідали в коло, до свіжого м'яса та пива. Ліворуч від Роба вмостився Вілл Стютлі, а праворуч — Маленький Джон. Незважаючи на те, що Робіну сьогодні перепало, він все ж таки з приємністю згадував ранкову пригоду, бо ребра, голова поболять, поболять та й перестануть, а такого новобранця, як Маленький Джон, — могутнього тілом і чесного душею, — зустрінеш далеко не кожного дня.

Розділ третій

ЯК РОБІН ГУД СТАВ РІЗНИКОМ І ЯК ВІН НАЙНЯВСЯ НА СЛУЖБУ ДО ШЕРИФА

— А як ся маєш, як живеш?

Роб весело спитав,

Добрячий, бачу, в тебе віз,

Та й кінь не підкачав.

— Навіщо мову цю завів?

Різник йому в одвіт.

Вожу я м'ясо в Ноттінгем

Уже багато літ.

аступного ранку погода зіпсувалась, і ватага Робіна не відходила далеко від своєї затишної печери. А третій день почався тим, що люди шерифа, які весь час нишпорили по лісі, влаштували засідку. В цей день було впольовано жирного самця-оленя, і Вілл Стютлі з групою товаришів вийшов з кущів забрати здобич. Раптом у кінці галяви з'явилося двадцять ноттінгемських стрільців. Тільки-но встигли товариші Вілла припасти до землі, як у них над головами просвистіла ціла злива стріл. Тоді, сховавшись за деревами, вони в свою чергу відповіли таким дружним залпом, що люди шерифа визнали за краще мерщій накивати п'ятами. Двоє з них до того ж одержали небезпечний подарунок межи лопаток.

Коли вони повернулись до міста, шериф страшенно розлютився.

— Як, — задихаючись кричав він, — мої люди бояться вступати у відкритий бій з якимось там Робіном Гудом?! Нехай же він тільки попадеться мені на очі! Отоді ми побачимо, побачимо…

Що сподівався побачити шериф, так і залишилося невідомим. Але бажання його здійснилось дуже скоро, і зараз ви дізнаєтесь, що з цього вийшло.

Через день після сутички з людьми шерифа раптом кудись запропастився Маленький Джон. Один з розбійників сказав, що бачив, як Джон розмовляв на дорозі якимсь жебраком, але куди вони пішли — не знає. Минуло ще два дні. Тривога Робіна зростала. Він не сумнівався у відданості Маленького Джона, але серйозно побоювався, що його могла захопити бродяча зграя лісників.

Нарешті терпець Робіну урвався. Він скочив на рівні ноги, схопив лук та стріли, а до пояса почепив короткий меч.

— Мені треба відлучитися в Ноттінгем, друзі, — гукнув він. — Люб'язний шериф давно вже мріє зустрітися зі мною. Певне, він зможе розповісти про останні новини графства — докінчив Робін, маючи на увазі таємниче зникнення Маленького Джона.

Дехто просився супроводити його, але Робін рішуче відмовив.

— Ні, — сказав він усміхаючись, — шериф мені добрий друг, і немає підстав сумніватись, що ми з ним порозуміємося. Одначе про всяк випадок чекайте мене край лісу навпроти західної брами. Можливо, вам знайдеться робота ще до завтрашнього вечора.

З цими словами Робін подався до дороги, що вела в Ноттінгем. Вийшовши з лісу, він, як