Слава ЗСУ!

— Гей, старче, — Робін загукав, –

Клянуся головою:

Ти в торбі грошики несеш!

Тож поділись зо мною!

дного чудового ранку, невдовзі після хвилюючих подій, викладених у попередньому розділі, Робін ішов дорогою до Бернесдейля розвідати, чи не блукають поблизу загони переслідувачів, послані шерифом. Але скрізь було тихо, спокійно, мирно. Ніде не було видно жодної живої душі, за винятком самотнього жебрака, який бадьорим кроком наближався до Робіна.

Це був досить кумедний чолов'яга, і замість одягу на ньому метлялося якесь чудне шмаття.

Жебрак помітив Робіна тієї самої миті, коли ватажок розбійників вийшов з гаю, але й знаку про це не подав. Він не прискорив і не уповільнив ходи, а підскоком ішов собі далі, насвистуючи веселий мотив і знічев'я вибиваючи палицею ямочки на курній дорозі. Дивне вбрання жебрака зацікавило Робіна, і він надумався зупинити незнайомця, аби перемовитися з ним слівцем.

У того були босі ноги і голі руки. На тілі — подрана довга сорочка, підперезана поясом. На шиї — велика, чимсь наповнена торба, зашморгнута ремінцем.

Він аж три шапки натягнув На голову плішиву І міг спокійно мандрувать Чи в бурю, чи то в зливу.

Та, незважаючи на старчаче лахміття, чолов'яга здавався гладким і здоровим, а торба його так розбухла, що Робін подумав: «Гай-гай! Оце так жебрачка послала мені доля! Якщо хто-небудь з їхньої братії і має грошенята, то саме оцей півник, а раз він їх має, то нехай поділиться з біднішими».

При цьому Робін змахнув своєю палицею і загородив подорожньому шлях.

— Гей, хлопче! — вигукнув він. — Куди це ти так розігнався? Зажди, я маю до тебе діло!

Жебрак удав, ніби нічого й не чув, і простував собі далі.

— Зупинися, кажу тобі! — закричав голосніше Робін. — Бо я заговорю з тобою інакше!

— Е, з того нічого не вийде, — нарешті обізвався жебрак. — Я не слухаюся нікого в Англії, навіть самого короля. Отож відступися краще з дороги, бо вже нерано, а мені ще йти та йти, поки я зможу подбати про свій голодний шлунок.

— Що ти там базікаєш! — роздратовано мовив Робін, забігши знову наперед і не пропускаючи жебрака. — Поглянувши на твою товсту пику, одразу скажеш, що доброго харчу тобі вистачає; а я от ходжу голодний! Тож позич мені грошей до наступної зустрічі, щоб я міг зайти в найближчий шинок.

— Хай тобі бог дасть, а я не маю чого позичати, — сердито пробурчав жебрак. — Ти не старший за мене і спроможний сам заробити на їжу. Отож іди, куди йшов, і не чіпляйся до мене. А якщо ти надумав постити, аж поки одержиш чого-небудь від мене, то знай, що довго тобі доведеться ходити з порожнім животом.

— Не довше, аніж я провчу нахабу оцим кийком! — вигукнув Робін. — Кажу востаннє — давай гроші, бо відлупцюю, як Сидорову козу! А коли й це не навчить тебе пристойному поводженню, тоді подивимося, що може зробити стріла з шкірою старця!

Жебрак посміхнувся й відповів на це нахваляння тим же:

— Ну що ж, голубе, підходь з своїм ціпком. Думаєш, я злякався твоєї лозини? А щодо лука та стріли, то ось моє слово!..

Він блискавично змахнув своєю палицею і таким невідпорним ударом вибив лук з руки Робіна, що тому наче ошпарили пальці. Робін затанцював од болю і пробував пустити в хід свій кийок. Та жебрак не дав цього зробити. Трах! Бах! — гухкала його палиця, зводячи нанівець захист ватажка розбійників. Робінові довелось надзвичайно сутужно, бо палиця жебрака, обкована залізом, виявилася грізною зброєю. Незважаючи на всі зусилля, Робін не міг навіть замахнутися, тоді як жебрак раз у раз торохкав його по ребрах.

Залишалося два виходи: або й далі отак підставляти боки під дошкульні удари, або ж негайно відступити. Робін обрав останнє, — як, певне, й кожен зробив би на його місці, — і кинувся бігцем до лісу, на ходу сурмлячи у свій ріжок.

— Тю, тю, хлопче, як тобі не сором! — глузливо закричав услід йому жебрак. — Куди ж ти тікаєш? Адже ми тільки почали! Повернися, візьми свої гроші, бо ти ж не зможеш розплатитися в шинкові!

Та Робін не відгукнувся ані однісіньким словом. Він мчав через горби та вибалки, аж поки зустрів трьох розбійників, які поспішали на його сигнал.

— Що сталося? — запитали вони.

— Та один зухвалий жебрак, — відповів Робін, ледве переводячи дух, — він отам, на шляху, з таким важчезним дрюком, якого я ще ніколи не куштував… Поганець навіть не дав мені порозмовляти з собою!..

Розбійників — це були Мач та два удовиченки — аж розпирало зо сміху при думці, що Робін Гуд тікає від жебрака. Однак вони зберігали поважність і передусім запитали свого