Слава ЗСУ!

загули і захвилювалися. Тому він шепнув кілька слів шерифу, а той сердито кивнув прочанинові і процідив крізь зуби:

— Починай, святий чоловіче, та дивись не зволікай! — Потім урядовець віддав наказ солдатам: — Не спускайте його з очей! Можливо, він у спілці з клятими розбійниками!

Прочанин робив своє діло і не звертав уваги на слова шерифа. Він скоромовкою почав нашіптувати якусь проповідь.

Раптом серед натовпу прокотилась хвиля нового збудження. Хтось наближався до шибениці, протискуючись крізь гурт міщан та солдатів.

— Слухай-но, Вілле! — вигукнув знайомий голос мірошниченка Мача. — Хіба ж можна вмирати, не попрощавшися з друзями!

Прочанин, як зачув ці слова, враз поступився. А шериф, той теж не забув цього голосу.

— Ловіть його! — зарепетував його світлість. — Це такий же бандит. Він уже раз обікрав мене, забравши мій срібний посуд. Сама доля послала нам сьогодні незвичайне видовище — аж двох негідників па шибениці.

— І чого б ото я гарячкував, добродію, — осадив його запал Мач. — Спершу треба піймати, потім вішати. А от мені зараз заманулося позичити у вас нашого давнього друга.

Промовивши ці слова, Мач ударом гострого мисливського ножа розсік вузли, які стягували руки в'язня, і Стютлі легко зіскочив з візка.

— Зрада! — заверещав шериф, посинівши з люті. — Ловіть бандитів!

Він з тупою злістю увігнав у боки коневі остроги і кинувся вперед. Звівшись на стременах, шериф скільки мач сили замахнувся мечем над головою Мача.

Проте його колишній кухар вправно сковзнув під коня і виринув по другий бік, а страшна зброя з свистом розітнула повітря, навіть не зачепивши хороброго розбійника.

— Не вийде, сер! — вигукнув Мач. — Мабуть, доведеться позичити у вас ще й меча для мого друга.

І він так же вправно вихопив зброю з шерифових рук.

— Ось маєш, Стютлі! — крикнув колишній кухар. — Шериф позичає тобі свого власного меча. Ставай спиною до мене, і ми розтлумачимо цим жевжикам, почім куль груш.

Тим часом солдати, отямившись після хвилинного збентеження, пішли у наступ. Та лісовики теж не дрімали. Нараз пролунали гучні звуки ріжка — звуки, що завжди нагонили на солдатів жах, а розбійників скликали до гурту. Робін та його хлопці, поскидавши верхній одяг, сміливо рвонулися вперед:

— Локслі! Локслі! Перемога! Порятунок!

За хвилину розпочався запеклий бій. Солдатів шерифа і на цей раз охопила паніка, проте бились вони завзято, вирішивши дорого продати визволення Вілла. Шаленіючи, напосідали вони па щойно вирвану з їх рук жертву, на Мача, на прочанина. Лісовикам ледве вдалося навальним натиском прорвати кільце оточення і пробитись на допомогу товаришам. Діялось щось неймовірне. Ранам та синцям уже ніхто й не дивувався. В цій сутичці не знайшлося байдужих. Більшість міщан, що вже давненько таїли ненависть до шерифа і симпатизували Робіну, не лишались осторонь, а допомагали втікачам. І поміч їхня була як ніколи доречна.

Ціною великих зусиль Робін пробився крізь натовп до шибениці і зробив це вчасно: двоє солдатів, видершися з списами на візок, лаштувалися напасти звідти па прочанина та Вілла Стютлі.

Сильним, несхибним ударом меча Робін вибив списа з рук одною нападаючого, а другому влучною стрілою пробив горло.

— Хай щастить тобі, отамане! — вигукнув на радощах Вілл Стютлі. — Не сподівався вже зустрітися з тобою.

— Перемога! — ревнула в один голос ватага, і солдати шерифа, ледь живі з ляку, почали відступати. Однак це ще не була перемога, бо солдати відступали організовано до східної брами, заманюючи туди сміливців, щоб потім оточити їх з усіх боків. Проте і тут вони прорахувались. Намір атакуючих був зовсім інший. Вони лише вдали, що підуть крізь найближче розташовані ворота, і цим збили солдатів з пантелику. Самі ж вони раптово повернули до західної брами, яка й досі перебувала в руках Артура Бленда.

Такий маневр лісовиків був незрозумілий, і люди шерифа раділи, як діти, вважаючи, що цього разу їм пощастило загнати ворога в пастку. Солдати кинулись були слідом, але лісовики швидко зникли за ворітьми і перейшли міст під наглядом Артура Бленда.

На п'яти відступаючим насідали солдати. Артур не встиг навіть зачинити брами і розвести моста. Зробивши своє діло, він кинув ключі і приєднався до товаришів. Вийшовши за межі міста, ватага подалась до лісу.

Попереду лежав добрий шмат дороги.

Проте сміливці трималися мужньо. Раз по раз вони оберталися і зливою стріл стримували переслідувачів.

Стютлі був у самій гущавині бійців і бився за двох. Малий прочанин також був тут, проте участі в боротьбі не брав, а все тулився до Робіна Гуда та бурмотів щось собі під