Слава ЗСУ!

«Робінзон» з’явився на світ, коли його творцеві було майже шістдесят років. Щоправда, літературне ім’я — і досить гучне — він уже мав, але який же непростий був його шлях до написання свого безсмертного творіння! Непростий, як і вся його літературна кар’єра, як і все його життя.

Народився Данієль Дефо наприкінці 1659 чи на початку 1660 року — точна дата біографам і досі невідома. Його батько був дрібний торговець Джеймс Фо («милозвучну» частку «де» додав до свого прізвища вже сам письменник), а родина належала до пуритансько-дисентерського середовища, яке не визнавало офіційної англіканської церкви, більше того, в період Реставрації, та й пізніше, пильно оберігало свою релігійну незалежність. Майбутній письменник здобув освіту в відомій дисентерській академії Чарлза Мортона в Стоук-Ньюінгтоні, де вивчав богослов’я, а також мови, класичні та нові, історію, географію й математику. Батько хотів бачити свого сина священиком, але Данієль розміркував інакше. Його вибір був підказаний не лише індивідуальними природними нахилами, а й своєрідністю того складного періоду в історії Англії.

На очах у Дефо руйнувався старий феодальний правопорядок, починалася епоха панування буржуазії, і юнак з головою поринув у сферу приватного підприємництва й торгівлі. Удачливого й процвітаючого комерсанта з нього не вийшло: зазнав він і дрібних поразок, і великого банкрутства.

В 1690-і роки невдатний комерсант знайшов для себе нове поле діяльності — літературне. Серед ранніх спроб пера Дефо-публіциста найчастіше згадують його «Нарис проектів» (1697), написаний людиною, яка серйозно замислювалась над розвитком національної економіки. В 1701 році він пише віршований памфлет «Чистокровний англієць», спрямований проти аристократичної опозиції, яка вбачала в особі короля Вільяма III (колишнього Вільгельма, принца Оранського) чужинця, котрий нібито не мав прав на англійський престол. Дефо в’їдливо висміяв безглуздість самих силкувань розмірковувати про «чистоту крові» в англійців — нації, що виникла внаслідок неодноразового змішування різних етнічних груп. «Чистокровний англієць» витримав десять видань протягом року і приніс успіх авторові, який навіть не підозрював тоді, які тяжкі випробування чекають на нього в найближчому майбутньому.

Після смерті Вільяма III і вступу на престол королеви Анни настав час суворих утисків пуритан-дисентерів. У кінці 1702 року було видано анонімний саркастичний памфлет «Як найшвидше розправитися з дисентерами», що гостро викривав нову політику щодо інаковіруючих. Авторство Дефо не важко було встановити, і в лютому 1703 року памфлетиста заарештували й кинули до Ньюгейтської в’язниці, де він з невеликою перервою пробув майже два роки. Крім того, влітку 1703 року він тричі стояв біля ганебного стовпа, однак громадянська страта мужнього й дотепного захисника дисентерів перетворилась на його тріумф. Пам’ятником цій події став його славетний памфлет — «Гімн ганебному стовпу» (1703), написаний у в’язниці.

Від публікації «Нарису проектів» до появи памфлета «Гімн ганебному стовпу» минуло всього шість років, проте за цей короткий строк відбулося становлення Дефо-літератора. Як і чимало сучасних йому митців, Дефо довго й нелегко шукав своє покликання, своє місце у житті, часто-густо його політичні позиції та вчинки не відзначалися безкомпромісністю. Але вже у ранній публіцистиці проявилися ті моменти світогляду Дефо, які живили й наступні, зрілі твори письменника. Це, насамперед, послідовний демократизм, велика віра у сили здорового розуму, і — як наслідок — неприйняття багатьох соціальних та релігійних забобонів.

1704 року Дефо починає випускати щотижневу газету «Огляд», пишучи для неї переважну частину матеріалів. Це видання, яке стало надзвичайно популярним не тільки в Лондоні, а і у всій країні (дуже скоро газета почала виходити двічі, а потім — і тричі на тиждень) проіснувало до 1713 року, безперечно вилинувши на формування англійської ранньопросвітницької періодики. Під час роботи над «Оглядом» і в наступні роки Дефо пише також багато різних за жанром творів, включаючи памфлети, трактати й есе, псевдомемуари, життєписи відомих злочинців, дорожні нотатки і навіть історичні праці. У. зв’язку з цим не можна не згадати про інтерес Дефо до Росії, що знайшов відображення в його нарисі про Петра Великого під назвою «Безстороння історія життя і діянь Петра Олексійовича, нинішнього царя Московії» (1723).

До форми вигаданих мемуарів і щоденників Дефо звертався і в 1720-і роки, коли був уже автором «Робінзона Крузо». За приклад може правити відомий і популярний досі в різних країнах

«Щоденник чумного року» (1722), в якому розповідається про події епідемії чуми в Лондоні 1664-65 рр. Написані роком раніше «Записки кавалера» переносять читача до ще більш раннього періоду—до часів Тридцятирічної війни й початку англійської буржуазної революції. Щодо жанру ця книжка швидше може бути охарактеризована як авантюрний роман і поставлена в один ряд з такими творами письменника, як «Капітан Сінглтон» (1720) та «Історія полковника Жака» (1722).