Я продовжував цю роботу до 15 червня щодня, крім того часу, коли треба було роздобувати собі їжу. Та відтоді, як я почав цю роботу, я полюю лише протягом припливу, щоб з початком відпливу йти на корабель. За ці три тижні в мене набралася така купа дерева і заліза, що вистачило б на доброго човна, якби я зміг його зробити. Крім того, мені вдалося за кілька заходів нарізати з центнер листового свинцю.
16 червня. Знайшов на березі величезну черепаху. Досі я ніколи їх тут не бачив; мабуть, просто мені не пощастило, бо черепах на моєму острові було багато, і, якби я потрапив на другий бік острова, я міг би ловити їх сотнями щодня. Згодом я пересвідчився в цьому, хоч і дорого заплатив за своє відкриття.
17 червня. Весь день пік на вогні черепаху. Знайшов у ній штук шістнадцять яєць. Здається, я зроду не їв такого смачного м’яса, та й не дивно, бо відколи я оселився на цьому жахливому острові, у мене була сама козлятина та дичина.
18 червня. Весь день ішов дощ, і я сидів удома. Мабуть, я застудився; мене трохи морозить, хоч, наскільки мені відомо, на цих широтах холоду звичайно не буває.
19 червня. Дуже хворий і так мерзну, ніби надворі зима.
20 червня. Всю ніч не склепив очей: сильний головний біль і напад пропасниці.
21 червня. Зовсім погано; до смерті боюся розхворітись — хто мені тоді допоможе! Молився вперше після шторму коло Гулля, але мало усвідомлював, що кажу; всі мої думки попереплутались.
22 червня. Трохи полегшало, але все ще страшенно боюся розхворітись.
23 червня. Знову погано; весь день морозило і дуже боліла голова.
24 червня. Багато краще.
25 червня. Сильний напад пропасниці. Годин із сім мене кидало то в холод, то в жар; після цього я дуже знесилів і пітнів.
26 червня. Краще; запас м’яса у мене вийшов, і я ходив на полювання, хоч і почував себе дуже кволим. Забив козу і насилу доніс її додому; спік на вогнищі трохи м’яса й поїв. Хотів зварити з неї суп, але в мене немає горщика.
27 червня. Знову такий сильний напад пропасниці, що я весь день лежав, не ївши й не пивши. Я вмирав від спраги, але був такий кволий, що не міг підвестись і дістати води. Знову молився, але думки плутались; я не міг пригадати жодної молитви і тільки твердив: «Господи, зглянься на мене! Господи, помилуй мене! Господи, поможи мені!» Так я кидався дві чи три години, поки напад минув. Тоді я заснув і не прокидався до пізньої ночі, а коли прокинувся, почував себе краще, хоч був дуже кволий. Мене мучила спрага, але в наметі не було води, і довелося лежати до ранку. Я знову заснув і побачив страшний сон. Снилося, ніби я сиджу на землі за огорожею, на тому самому місці, де сидів після землетрусу, коли знявся ураган, і раптом бачу, як згори, з величезної чорної хмари, вся у вогні сходить людина. Полум’я, що огортало її, було таке сліпуче, що на неї ледве можна було дивитись. Годі описати, яке страшне було її обличчя. Коли ноги її торкнулись землі, земля задрижала, як то було під час землетрусу, і все повітря освітилось, вжахнувши мене, ніби спалахнули незліченні блискавки.
Ступивши на землю, людина рушила до мене з довгим списом у руці, ніби намірялась убити мене. Трохи не дійшовши до мене, вона піднялась на горбок, і я почув невимовно страшний голос. Усе, що я зрозумів, було: «Незважаючи на послані тобі випробування, ти не покаявся, і тепер мусиш померти». І я побачив, як на цьому слові людина піднесла списа, щоб убити мене.
Той, кому доведеться колись читати це оповідання, зрозуміє, що я неспроможний описати, до якої міри вразив мене, цей страшний сон навіть у той час, коли я спав. Не можна також описати, як запав він мені в душу, коли я прокинувся й зрозумів, що це був тільки сон.
Лихо! Моя душа не знала бога: добрі напучення мого батька вивітрились за вісім років безупинного блукання по морях у товаристві з такими самими, як і я, нечестивцями, зовсім байдужими до релігії. Не пригадую, щоб за весь той час моя думка хоч раз звернулась до бога або щоб хоч раз я оглянувся на себе та замислився над своєю поведінкою. На мене найшло якесь моральне запаморочення: у мене не було поривань до добра і не було розуміння-зла. Своєю черствістю, легковажністю та нечестивістю я анітрохи не відрізнявся від найбільш неосвіченого з наших матросів. У небезпеці я анітрохи ке боявся гніву божого і не дякував творцеві за визволення від неї.
Слава ЗСУ!
