Слава ЗСУ!

264

265

Я шукала довго-довго. Писала много адреса. 1 вот... Свєта мені зробила дуже великий помощ... Розкажи, Свєта, ти. Мені трудно. Я ще не вмію ваш язик.

Це було давно...— почала Свєта.— У сорок п'ятому році. В Берліні. Напередодні перемоги. У Берліні вже точилися вуличні бої. І от Гітлер наказав затопити метро, де ховалися мирні жителі. Загинуло дуже багато людей. І тоді одна українська жінка, яку вигнали иа роботу в Німеччину, врятувала маленького німецького хлопчика. Тримала його на руках над головою. І врятувала. А то б він захлинувся. Той хлопчик — то був батько Інгрід.

Так,— кивнула Інгрід.

А жіика — твоя бабуся.

У Котьки аж серце защеміло.

На Чайника боляче було дивитися — такий у нього був жалюгідний вигляд у цю мить: все обличчя скривилося, от-от заплаче.

Як?! — вражено спитав він.— А я... нічого не знав про хлопчика. Баба ніколи не говорила.

Бо твоя бабуся дуже скромна, ие любить про себе говорити, тому й не розказувала, щоб ие думали, що хвалиться. Я ледве у неї випитала. Дуже вона не любить згадувати ті часи. Стільки вона натерпілася тоді. А я хотіла вам розказати, так ви ж...— Свєта затнулася.

Хлопці разом, як по команді, опустили голови.

Що ж, правда... Котька сам був свідок. Нічого тут не скажеш. Чайник раптом стрепенувся і закричав:

Бабо! Бабо! Ідіть сюди! Швидше!..

Одразу ж рипнули двері і з хати вийшла баба Надя. Мабуть, вона давно стояла в сінях і все чула.

Ой! — скрикнула Інгрід.— Здрастуйте! Здрастуйте! Я ■•• Ми... Ви... можна, я вас поцілую? — вона кинулася до баби Наді й рвучко обняла її.

Здрастуй! Здрастуй, дитино!..— пригорнула її до себе баба Надя.

Спасибі! Спасибі! Спасибі вам! Від мене... від тата... від усіх нас,— дівчинка ие стрималась й захлинулася, заплакала.

Ну що ти... що ти...— сама ледве стримуючи сльози, баба Надя гладила її по голові.—Я вже й виклик оформила, вчора одправила цінним листом... Чекаю вас усіх... Чекаємо...

Котька був такий схвильований цією несподіваною сценою, що навіть забув про пришельця.

Якийсь час всі в дворі мовчали.

Потім Чайиик тяжко зітхнув і скрушно похитав головю: І — Ех, бабо, бабо! Що ж ви наробили!.. Чого ж ви нічого не сказали? Ви ж... ви ж зіпсували мені все Життя... $ ж міг бн... міг... а тепер... Тепер я... І взагалі... Ех!..— Він махнув у відчаї рукою.— Якби ж ви тільки знали! Це ж усе має тепер... міжпланетне значення... Це ж... Це ж усе бачив і чув Семуа.

Хто? — здивовано звела брови баба Надя.

Що?

Га? — перезирнулися Свєта і Інгрід.

Ех!.. «Хто?» «Що?» — Чайник знову махнув рукою.— Пришелець. З космосу... Інопланетянин. От хто!..

Що ти таке говориш?! — знизала плечима баба Надя.— На сонці перегрівся, чи що?

От вндумляка! — усміхнулася Свєта.

Нічого я ие видумляка. І иа сонці ие перегрівся. От його спитайте! — Чайник кивнув на Петюкантропа.— Зразу удвох иа сонці ие перегріваються.

Точно. Інопланетянин! — хитнув головою Петякантроп.

Збирався узяти на свою планету... Укриц Анера. А тепер...— Чайник зітхнув.— А тепер... Звичайно... Таке побачив, почув... Звичайно... Припинить усякі контакти. Назавжди. Ех!.. Не так за себе, як за людство, за нашу планету обидио. Подумає, що вся наша планета, всі жителі.такі... Ех, бабо, бабо! — Чайник трагічно шморгнув иосом і одвернувся, ховаючи скупі чоловічі сльози.

Ой, лишенько! — забідкалася баба Надя.— Що це з дитиною?! Що це він балакає? Як несповна розуму. І бачу ж, не жартує... Васю, голубчику мій! Онучку мій рідненький! Що це з тобою?!

Ех, бабо, бабо! — ие повертаючи голови, знову трагічно шморгнув иосом Чайиик.

Та ие турбуйтесь, не хвилюйтесь, бабусю! — кинулася заспокоювати бабу Надю СвєТа.— Нічого страшного. То вонн фантазують, вигадують... Це ж такі вндумляки! Я ж їх знаю! їм просто незручно, що так вийшло, і вони хочуть... Вони й иа річці вигадували, а нікого ие було Це й Грицько Половинка засвідчити може.

Правда? — перепитала баба Надя і полегшено зітхнула.— Ху!.. А я вже... Ну хіба можна так жартувати?

Чайник безпорадно глянув на Петюкантропа.

їм ие вірили!

РОЗДІЛ XV

Пришелець з хлівця. Падіння. І знову Семуа.

«А ви не вірили!..» Таємниця розкривається.

«Інопланетяни»

Котька розхвилювався.

Як же так? Бій же сам, на власні очі бачив! Вій же свідок! Він... Ні!.. Вій ие може стояти у смердючому хлівці й мовчати, коли там так не вірять. Він мусить сказати, він мусить...

Котька рвонувся вперед, пхнув двері і кулею вискочив з хлівця.