Слава ЗСУ!

Воии вже майже добігли, аж раптом з кущів навперейми їм вискочив маленький щуплявий хлопчик в окулярах. Котька ледве встнг упасти в траву і поповзом сховатися за великим будяком.

Стривайте! Куди це ви так розігналися? — весело спитав хлопчик в окулярах.— Якісь перелякані, иаче за вами вовк женеться.

Хлопчик був такий маленький, що Котька спершу подумав,— дошкільня або першокласник. Але, придивившись, переконався, що то їхній одноліток, тільки на зріст малий.

Чого це перелякані?! — огризнувся Чайник.— Сам ти переляканий.

От іменно! От зараз як дам, тоді побачимо, хто з нас переляканий! — грізно підступив до нього Петякантроп.

Тікай з дороги! — сердито сказав Чайник.

Бо!..— замахнувся Петякантроп.

Але хлопчик ие ворухнувся.

Чого не я маю тікати? Що не — ваша річка? Ви

тікайте! Це моє місце. Я його назнав, рибу тут підгодував, рибалю.

Що?! — Чайник спантеличено перезирнувся з Петікан- тоопом (він явно не чекав такого зухвальства).—Слухай, Половинка, ти з нами ие жартуй! Ти... Ти ж Петюкан- тропа знаєш... Вій же — як порох. Спалахне — жик! — і залишиться від тебе отакенюня головешка, і взагалі...

Я такий! — процідив Петякантроп.— Давай звідси, якщо ие хочеш, щоб я тебе п-переполовинив. Ноги на плечі...

Ні, хлопці, ідіть ви звідси. По-хорошому. Це моє місце. Вам що — річки мало?

Котька здивувався — такий малий, а наривається. Зараз же...

І справді...

Ну ти диви! Ця мураха ще вказує нам! Ні, я більше не можу... Уа-а!..— Петякаитроп з войовничим криком накинувся иа Половинку, повалив і став товкти. Чайник приєднався до нього.

Котька неспокійно засовався иа місці. Це було несправедливо, удвох на одного, та ще й такого маленького. Котька не міг иа це дивитися. Він уже хотів вискочити, але не встиг...

Несподівано з кущів з'явилася химерна постать: у дивовижному скафандрі з антенами і з червоною миготливою лампочкою нагорі.

Се муа! — промовила постать якимось неземним, вібруючим радіоголосом.— Відпустіть його!.. Семуа ие терпить насильства.

Хлопці вмить одпустили Половинку і застигли з роззявленими ротами.

Котька смикнувся і подряпав щоку будяком, але навіть ве відчув болю.

_ Химерна постать зробила якісь незрозумілі рухи руками, її всю огорнуло синім димом, і вона зникла, наче розтанула, оа мить почувся тільки якийсь приглушений шум.

Хлопці не могли зрушити з місця. Вони отетеріло перезиралися.

Ба... бачили? — ледве вичавив із себе Чайиик.

Ба... бачили? — механічно повторив Петякантроп.

Пришелець! — нарешті зміг вимовити Чайиик.

З космосу! — прохопився Петякантроп.

Що це ви булькаєте? — обтрушуючись, спокійно спитав Половинка.— Що це ви там белькочете? Який прише- лець?

Та тн що — не бачив?! — здивовано вигукнув Чайник.

Тільки що!... Отамо, біля кущів! — показав Петякантроп.

Що? Нічого я не бачив,— знизав плечима Половинка.— Нікого ие було.

Ну, може, не бачив, бо тн ж лежав,— сказав Чайник.— Але ж чути мусив. «Відпустіть його! Семуа не любить насильства».

Нічого ие чув. То вам здалося! Голови понапікало, та ще й битися лізете... Розпалилися, от і примарилося. У жаркий день не можиа робити різких рухів. Це небезпечно. Різна чортівня у голову лізе.

Хлопці отетеріло перезирнулися.

Котька тільки очима кліпав: що за дивний хлопець Половинка?"Невже й справді не бачив і не чув? Не може цього бути.

Ти що, смієшся з нас? — Чайник ударив себе в грудн.— Я ж ясно бачив!.. І чув.

І я! — вдарив себе в груди Петякантроп.

їв телескоп ми бачили. Отам-о, иа острові,— Чайник підбіг до крайберега й тицьнув рукою на той бік.— І човен якийсь чудернацький. На підводних крилах.

Оно ще й хвилі иа річці. Мабуть, від його човиа,— показав Петякантроп.

О! — здивовано вигукнув Чайиик.— А наших човнів нема! Десь зникли. 1 весло зникло.

І бабин мішок,— підхопив Петякантроп.

А коли пришельці, то завжди шось таєминчо зникає. Я чнтав. І взагалі...

Та вигадка все це,— переконано сказав Половинка.— ' Начиталися різного всякого... Ніяких прншельців не було й бути не може. Фантазія.

А... а Тунгузький метеорит? — аж підскочив Чайник.— На дві тисячі двісті квадратних кілометрів геть усе лягло. Вчені кажуть... І взагалі...

Якщо взагалі,— усміхнувся Половинка,— то минулого року була експедиція, керована професором Миколою Володимировичем Васильєвим, яка довела, що тунгузьке днво не могло бути космічним кораблем, але не було й звичайним метеоритом. Найімовірніше, це був або шматок, або навіть ціла комета.

Га? — розкрив рота Петякантроп.