Слава ЗСУ!

Проїхавши повз високі мури цитаделі у центрі міста, і похмурі будівлі єзуїтського колегіуму, ридван, нарешті зупинився поблизу великих чавунних воріт з помпезним, різаним на дубових дошках гербом роду Замойських. Позаду, дещо зіпсувавши враження від приїзду блискучого, оточеного почтом з крилатих гусар кортежу, зупинилися вози з закутими в кайдани бранцями і охороною у потемнілих обладунках, з зарослими двотижневою щетиною пиками.

Дверцята вкритого пилом ридвану розчинив манірний лакей, одягнений у шиту сріблом ліврею. Ще кілька служників, як дві краплини води схожі на першого, завмерли обабіч розчинених воріт, шанобливо схиливши голови в довгих рудих перуках. А до воріт уже поспішав, долаючи мармурові сходи, сам господар, якого завчасно попередили про приїзд шляхетного гостя. З гордовито піднятою головою, з холодним блиском в очах і благородною сивиною у зачісці, зодягнений у шовкову сорочку, підпоясані шкіряним чересом бриджі, і підбитий чорним лискучим хутром жупан, недбало накинутий на плечі, він у цілковитій тиші наблизився до прибулих.

— Дякувати святому Михайлу, захиснику всіх подорожніх, я дочекався вельможного пана і тепер маю нагоду особисто вшанувати переможця і тріумфатора! — з посмішкою подав він руку Жолкевському, коли той виліз з ридвану і ступив на плити подвір'я. — Маю надію, ви досхочу намотали з клятих хлопів їхніх смердючих кишок?

Жолкєвський поморщився. Крім цілої низки вад, які він вбачав у характері коронного гетьмана, ще ця здатність до міцних висловлювань! Все таки він потиснув простягнуту руку і з полегкістю зітхнув. Йому було так приємно опинитися тут після довгої подорожі, що він забув навіть свою неприязнь до Замойського, тож відповів цілком щиро:

— Дякую, любий пане Ян за теплу зустріч і ваші слова. Клянуся гонором, я почуваюся немов мореплавець, який повернувся в порт до цивілізованого життя після довгого блукання просторами океанських пустель.

— Хоча Україну навряд чи можливо порівняти з океаном, — схилив голову Замойський, все ще хитрувато підсміюючись, — щодо пустелі погоджуюся з вами цілком, мій друже.

Обидва гетьмани повернулися до Гейденштейна, який з насолодою розрівнював затерплі під час подорожі ноги, проходячись по подвір'ю.

— Вітаю і вас, пане Райнольде, — простягнув руку секретареві Замойський. — Мушу визнати, що мені великою мірою не вистачало ваших дотепних жартів і чіткої впорядкованості, з якою ви зазвичай вели мої справи.

Гейденштейн схилився в поклоні й відповів повним благоліпності голосом:

— Дякую, ваша ясновельможність. Для мене надзвичайно яскравим спогадом довіку залишиться вся минула кампанія. І хоч я, з огляду на можливість втрати прихильності до мене чарівної пані Замойської, не дозволив собі привезти для вас зі степу дику сарматку, залишаю за собою, в якості спокутування гріхів, обіцянку висвітлити героїчні подвиги славетного польського лицарства.

— Браво! — навіть зааплодував Замойський. — Впізнаю мого пана Райнольда. Маю надію, ваша милість, у вас була нагода оцінити належним чином дотепність мого секретаря?

«Гейденштейн і дотепи — подумав Жолкєвський, — це все одно, що очікувати дотепів від драгунської кобили!»

А вголос вимовив, картинно зітхнувши:

— О, не майте щодо цього ніяких сумнівів. Можливо, я навіть занадто звик до його жартів. Але вони ніщо в порівнянні з талантом пана Райнольда підняти настрій за допомогою простих речей…

Замойський з розумінням прикрив повіками очі.

— Розумію пана. Так, так! Карафка ґданської горілки і добра розмова! Хіба пан Єзус винайшов щось краще для подолання довгого шляху?

— Ніяких сумнівів!

Та Замойський вже не чув останнього зауваження. Погляд його впав на вози з бранцями і прикипів до них. Вози почали оточувати цікаві перехожі, тож жовнірам доводилося, застосовуючи лайку і ратища алебард, звільняти від сторонніх простір навколо полонених. Такі дії викликали серед швидко зростаючого натовпу гомін невдоволення.

— З вашого дозволу, пане Жолкєвський, — багатозначно поглянув коронний гетьман на польного і вказав на полонених.

— Вони ваші, пане Ян, — вишкірив Жолкєвський пожовтілі зуби, — мій скромний подарунок для вашої милості. Отже, ви вільні чинити з ними на свій розсуд, хоч і переколоти усіх цієї самої миті.

Замойський відірвав погляд від одягненої в закривавлене лахміття постаті Наливайка і зиркнув на Жолкевського.

— Для першого разу достатньо короткої розмови, ваша милість! — холодно вимовив він і додав, зробивши особливий наголос на слові «ката», — я, здається, ніколи не брав на себе обов'язків ката!