Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Шість Наполеонів

— До яких наслідків?

— До вбивства. Містере Харкере, розкажіть, будь ласка, цим джентльменам, що саме тут сталось.

Чоловік у халаті повернувся до нас своїм засмученим обличчям.

— Дивовижна річ,— сказав він,— усе своє життя я збирав новини від інших людей, а зараз, коли в мене самого справжня новина, я так розгубився і так хвилююсь, що не можу стулити до купи двох слів. Якби я прийшов сюди як репортер, то взяв би в самого себе інтерв’ю й мав би дві колонки в усіх вечірніх газетах. А так я просто роздаю цінний матеріал, без кінця переповідаючи його безлічі людей, а сам не можу з нього скористатись. А втім, мені знайоме ваше ім’я, містере Холмсе, і якщо ви дасте пояснення цій незвичній справі, я вважатиму, що мої мовні зусилля відшкодовано.

Холмс сів і приготувався слухати.

— Скидається на те, що все зосереджується на бюсті Наполеона, який я купив для ось цієї кімнати близько чотирьох місяців тому. Я надибав його, та ще й дешево, в магазині братів Хардінгів за два будинки від вокзалу Хай-стріт. Більшу частину своєї журналістської роботи я виконую вночі і часто пишу аж до ранку. Так було й сьогодні. Я сидів у своєму кабінеті, що знаходиться в глибині будинку на верхньому поверсі, коли десь годині о третій знизу до мене виразно долинув якийсь звук. Я прислухався, але звук не повторився, і я вирішив, що то надворі. Потім раптом хвилин через п’ять пролунав жахливий пронизливий зойк — нічого подібного раніше мені ніколи не доводилось чути. Цей зойк переслідуватиме мене, доки я житиму. Закам’янівши з жаху, хвилину чи дві я сидів непорушно. Тоді схопив кочергу й спустився вниз. Увійшовши до цієї кімнати, я побачив, що вікно розчинено навстіж, а бюст, який стояв на каміні,— я це зразу помітив,— зник. Навіщо грабіжник узяв таку річ, вище мого розуміння, оскільки цей бюст — звичайна гіпсова копія і не становить ніякої цінності.

Ви самі бачите, що з цього відчиненого вікна кожний може потрапити на парадний ганок, якщо зробить великий стрибок. Зрозуміла річ, грабіжник саме так і мав повестись, тому я вийшов у передню й відчинив зовнішні двері. Ступивши в темряву, я спіткнувся й мало не впав на вбитого, який там лежав. Я кинувся назад за лампою. У бідолахи на шиї зяяла глибока рана, все було залито кров’ю. Він лежав на спині з піднятими колінами й страхітливо роззявленим ротом. Він буде мені снитись. Я встиг засюрчати у свій поліцейський сюрчок, а тоді, мабуть, зомлів, бо далі нічого не пам’ятаю аж до тієї миті, коли побачив, що наді мною в холі стоїть полісмен.

— А хто був убитий? — спитав Холмс.

— Немає з чого визначити, хто він,— відповів Лестрейд.— Можете самі подивитись тіло в покійницькій, але нам його огляд нічого досі не дав. Це високий на зріст, смаглявий, дуже сильний чоловік віком не більше тридцяти років. Одягнений він бідно, а проте на чорнороба не схожий. В калюжі крові біля нього валявся складаний ніж з роговою рукояткою. Чи ним скористались як зброєю, якою було вчинено злочин, чи він належав убитому, я не знаю. На одязі імені немає, а в кишенях знайдено яблуко, трохи мотузки, карту Лондона ціною в один шилінг і фотографію. Ось вона.

То був моментальний знімок, зроблений маленькою фотокамерою. На ньому застиг моторний, з різкими рисами, мавпоподібний молодик з густими бровами й дуже своєрідною нижньою частиною обличчя, що випиналось уперед, наче морда в бабуїна.

— А що з бюстом? — спитав Холмс, уважно вивчивши фотознімок.

— Нас повідомили про нього тільки перед тим, як ви прийшли. Його знайшли в палісаднику перед порожнім будинком на Кемпден-хаус-роуд. Бюст розтрощено на друзки. Я оце йду туди подивитись. Ви теж підете?

— Звичайно. Але я повинен хоч мигцем оглянути кімнату.— Холмс вивчив килим і вікно.— Молодик або мав дуже довгі ноги, або був неймовірно спритним. Перед вікном підвального поверху приямок, отож дістатися знизу до зовнішнього підвіконня й відчинити вікно — це вам не жарт. Повернутись назад порівняно легко. Ви з нами підете, містере Харкере, подивитись на залишки вашого бюста?

Невтішний журналіст уже сидів за письмовим столом.

— Треба спробувати бодай щось написати,— сказав він,— хоч я й не маю сумніву, що всі перші випуски вечірніх газет уже вмістили про це вбивство детальні звіти. Таке вже в мене щербате щастя! Пам’ятаєте, як у Донкастері обвалилась трибуна? Так-от, я був на тій трибуні єдиним журналістом, і тільки моя газета не надрукувала звіту про ту пригоду, бо я був надто вражений і не міг писати. І зараз запізнююсь, хоч убивство вчинено на порозі моєї власної оселі.

Виходячи з кімнати, ми чули, як його перо гучно шкрябає по аркушу паперу.

Попередня
-= 3 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!