Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Шукач-Стрілець. Темна вежа

Десь через три роки після того нещасного випадку я підписував книжки на презентації роману «Майже як б'юїк» у крамниці «Бордерс» у Дерборні, штат Мічиган. Коли підійшла черга одного хлопця, він сказав, що дуже-дуже радіє, що я залишився живий. (Мене це дуже зворушує і відбиває охоту думати «Чого ти в біса не здох тоді?»)

«Я був зі своїм хорошим другом, і раптом ми почули, що вас збили. Ми просто затрясли головами і почали наперебій говорити: «А як же Вежа, вона хилиться, падає, о-о-ох, блін, він уже ніколи її не закінчить!»

Щось подібне спадало на думку й мені. Тривожна думка про те, що, збудувавши Темну вежу в колективній уяві мільйонів читачів, я, можливо, несу відповідальність за її безпеку доти, доки читачам хочеться про неї читати. Це може тривати усього лише п'ять років, а може й п'ятсот — звідки мені знати? Схоже, що у романів фентезі, як поганих, так і хороших (навіть зараз хтось десь, імовірно, почитує «Вампіра Варні» чи «Монаха»), довге життя. Роландів захист Вежі полягає у тому, щоби спробувати відвернути загрозу од Променів, які її тримають. А мені (я збагнув це після аварії) доведеться зробити це, закінчивши історію про стрільця.

Під час тривалих пауз між написанням і публікацією перших чотирьох романів серії «Темна вежа» я отримував сотні листів типу «як вам не соромно, це ви в усьому винні». У тисяча дев'ятсот дев'яносто восьмому (інакше кажучи, коли я працював, помилково вважаючи, буцімто мені досі дев'ятнадцять) надійшов лист від вісімдесятидворічної бабці: «Не хочу діймати вас своїми турботами. АЛЕ!!! Зараз дуже слаба». Бабуся повідала мені, що їй, мабуть, залишилося жити усього рік («од сили 14 місяців, у мене рак — пішли метастази»). Оскільки вона не сподівалася, що я спеціально для неї закінчу історію Роланда, то просто питала, коли моя ласка (ласка!), чи не розповім я їй, чим усе закінчиться. Від одного рядка у мене просто стислося серце (хоч і не досить сильно для того, щоби знову сісти за писання) — це була її обіцянка «не казати ні одній живій душі». За рік по тому, можливо, після нещасного випадку, внаслідок якого я опинився у лікарні, одна моя помічниця, Марша Ді Філіппо, отримала листа від чоловіка, засудженого до страти в Техасі чи Флориді, котрий хотів знати те саме: чим усе закінчиться? (Він обіцяв забрати таємницю з собою в могилу, від чого моє тіло взялося сиротами.)

Якби на те моя воля, я б дав обом цим людям те, що вони в мене просили, — стислу версію подальших пригод Роланда, але, на жаль, у мене не було такої можливості. Я просто не знав, як усе обернеться для стрільця та його друзів. Для того, щоб знати це, я мусив писати. Колись я тримав у голові короткий начерк, але потім згубив. (Мабуть, він не вартий був ані шеляга.) Все, що в мене залишалося, — кілька записів («Чусіт, чисіт, чосик, щось-щось-кошик» — так написано на одному з цих аркушів, який лежить у мене на столі, поки я пишу ці рядки). З часом, починаючи з липня дві тисячі першого, я знову почав писати. На ту мить я вже твердо знав, що мені не дев'ятнадцять і мені не оминути жодного з тілесних ушкоджень, які можуть спіткати людину. Я розумів, що мені буде шістдесят, а може, навіть сімдесят. І хотів закінчити свою історію, поки гидкий Патрульний не прийде по мене востаннє. Наміру залишитися в пам'яті людей із чимось на кшталт «Кентерберійських оповідань»[«Кентерберійські оповідання» — незакінчена збірка прозових і віршованих оповідок, написаних Джефрі Чосером у XIV столітті. _(Прим, пер.)_] та «Таємниці Едвіна Друда»[«Таємниця Едвіна Друда» — детективний роман Чарльза Діккенса, який письменник не встиг закінчити, бо його спіткала смерть. _(Прим._пер.)_] в мене не було.

Результат — на краще це чи на гірше — лежить перед тобою, Постійний Читачу, незалежно від того, чи ти приступаєш до першого тому, чи готуєшся почати том п'ятий. Подобається це тобі чи ні, історія Роланда вже закінчена. Сподіваюся, ти дістанеш від неї насолоду.

Що ж до мене, то я відірвався на повну котушку.

Стівен Кінг

25 січня 2003р.

Передмова

Майже все, що автори пишуть про свої твори, — некомпетентна дурня.[Детально пророблений опис чинника дурні див. у книжці «Як писати книги» (On Writing), опублікованій видавництвом «Скрайбнерс» 2000 року. _(Прим,_автора.)_] Ось чому вам до рук ніколи не потрапляла книга під назвою «Сто великих передмов західної цивілізації» чи «Найулюбленіші передмови американців». Звісно, так казати — це упередженість з мого боку, але, написавши як мінімум п'ятдесят вступів і передмов, не кажучи вже про цілу книжку, присвячену мистецтву писати художні твори, я думаю, що маю право на таке упередження. І вважаю, що ви можете серйозно поставитися до моїх слів, коли я вам скажу, що це може бути один із тих рідкісних випадків, коли мені справді є що цінного сказати.

Попередня
-= 3 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

Buriakvova 29.01.2015

Де 2 частина


Додати коментар