Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Шукач-Стрілець. Темна вежа

Корт стояв неподалік двох хлопців: мовчазна постать у шкіряних штанях із латками та зеленій бавовняній сорочці, високо підперезаними старим солдатським ременем. Зелений колір сорочки зливався з живоплотом і дерном, яким був вистелений задній майданчик, де дами ще не починали грати в кульки.

— Приготуйся, — прошепотів Роланд до Катберта.

— А ми й так готові, — безапеляційним тоном заявив Катберт. — Правда ж, Даві?

Вони розмовляли низькою мовою, говіркою кухарчуків і поміщиків. Той день, коли їм буде дозволено в присутності інших користуватися власною мовою, був іще далеко.

— Чудовий день для цього. Чуєш запах дощу? Буде…

Корт різко підняв клітку, яку тримав у руках, її дверцята розчахнулися. Звідти вилетів голуб і, швидко тріпочучи крильми, стрімко полинув у небо. Катберт вхопився за прив'язь, але було вже запізно: сокіл знявся у повітря, і це тільки стало на перешкоді його злету. Різко змахнувши крилами, Давид умить виправив становище — стрімголов помчав угору, набираючи висоту, Щоб здобути над голубом перевагу.

Корт неквапом підійшов до хлопців і з розмаху зацідив величезним міцно стисненим кулаком у вухо Катбертові. Навіть не зойкнувши, хлопчик беззвучно впав, хоча губи й скривилися від болю. З вуха на яскраво-зелену траву повільно потекла цівка крові.

— Ти ловив ґав, шмаркач, — сказав він.

Катберт силкувався зіп'ятися на ноги.

— Благаю вас вибачити мене, Корте. Я просто…

Корт ударив іще раз, і Катберт знову повалився на землю. Тепер кров линула сильніше.

— Говори Високою Мовою, — тихо сказав Корт. У його монотонному голосі відчувалася властива п'яницям легка хрипота. — Спокутуй свою вину мовою цивілізації, заради якої люди не рівня тобі йшли на смерть, шмаркач!

Катберт знову спробував підвестися. Очі йому застилали сльози, але губи стислися у вузеньку смужку ненависті і не тремтіли.

— Я глибоко шкодую, — напруженим голосом мовив Катберт, намагаючись не втратити самовладання. — Я забув обличчя свого батька, але сподіваюсь, що прийде час, коли я володітиму його револьверами.

— Це правильно, неслуху, — сказав Корт. — Ти поміркуєш над своїми помилками, а голод допоможе тобі досягти в цьому успіху. Ніякої вечері. І сніданку теж ніякого.

— Дивіться! — крикнув Роланд, показуючи вгору.

Сокіл піднявся вище за голуба. На якусь мить він нерухомо завис у прозорому весняному повітрі, розкинувши дужі крила, а потім склав їх і каменем упав на свою жертву. Два тільця злилися в одне, і Роландові здалося, що він бачить у небі кров. Сокіл коротко скрикнув на знак тріумфу. Стріпуючи крильми і перевертаючись у повітрі, здобич падала на землю, і Роланд стрімко рвонув до місця падіння, залишивши позаду і Корта, і покараного Катберта.

Сокіл спустився вниз до своєї жертви і шматував, роздирав їй пухнасту білу грудку. Кілька пір'їн, повільно опускаючись на землю, тріпотілося на вітрі.

— Давиде! — крикнув до сокола хлопчик і кинув йому шматок кролячого м'яса з сумки. Гордо задравши голову й вихиливши спину, сокіл ухопив його на льоту і проковтнув, а Роланд зробив спробу знову посадити його на прив'язь.

Та все було марно: птах майже байдуже вивернувся і клювом видрав Роландові довгий клапоть шкіри, від чого на руці утворилася глибока рвана рана. А потім повернувся до своєї здобичі.

Застогнавши, Роланд ізнову, попереду затиснувши верткого гострого клюва рукою, на якій була шкіряна рукавиця, спробував затягнути петлю на прив'язі, і цього разу йому пощастило. Він дав соколові ще один шматок м'яса й накинув йому на голову ковпак. Давид слухняно вмостився в нього на зап'ясті.

З соколом на руці Роланд гордо випростався.

— Скажи мені, що це таке? — спитав Корт, показуючи на Роландове передпліччя й рану, з якої сочилася кров. Хлопець уже налаштувався на те, що зараз отримає прочухана, і зібрав усю волю в кулак, аби не розплакатися, але ніякого удару не було.

— Він напав на мене, — відповів Роланд.

— Ти його розлютив. Сокіл не боїться тебе, хлопче, і ніколи не боятиметься. Сокіл — стрілець Господа, — сказав Корт.

Роланд просто мовчки дивився на Корта. Особливою уявою він не вирізнявся ніколи, і якщо Корт мав намір дати йому урок моралі, то дарма старався — хлопець сприйняв це як одне з тих дурнуватих висловлювань, якими Корт постійно сипав.

Катберт підійшов іззаду і за спиною показав Кортові язика. Роланд не посміхнувся, але кивнув йому.

— Гайда всередину! — наказав Корт, забираючи сокола. Потім повернувся і жестом показав на Катберта. — І не забудь, що на тебе чекають роздуми, шмаркач. І піст. Сьогодні ввечері та завтра вранці.

Попередня
-= 41 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

Buriakvova 29.01.2015

Де 2 частина


Додати коментар