Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Шукач-Стрілець. Темна вежа

До кухаря підбіг кухарчук, тримаючи за руку одного з вартових.

— Гексе, ось цей чоловік, він хотів вас бачити.

— Гаразд. — Гекс і вартовий обмінялися кивками. — Хлопці, йдіть до Меґґі, вона пригостить вас пирогом. А тоді вшивайтеся. Я не хочу через вас клопотів на свою голову.

Пізніше вони пригадають, що саме так він і сказав: _не_хочу_через_вас_клопотів_на_свою_голову._

Дружно кивнувши, вони пішли до Меґґі, яка з острахом, наче вони були дикими собаками, що могли її вкусити, дала їм по величезному шматку пирога у мілких тарілках.

— Давай з'їмо його під сходами, — запропонував Катберт.

— Добре.

Вони всілися там, звідки не було видно кухні, — за гігантською камінною колонадою, поверхня якої запітніла від пари, — і швидко розправилися з пирогом, вкидаючи великі шматки пальцями до рота. І тільки через деякий час побачили, що на дальньому вигині стіни широкої сходової клітки з'явилися тіні. Роланд стиснув Катбертову руку.

— Тікаймо, — сказав він. — Сюди хтось іде. — Катберт підвів голову. На його обличчі, замурзаному ягодами, було написане здивування.

Але тіні зупинилися там, де їхніх власників усе ще не було видно. Судячи з голосів, тіні належали Гексові і вартовому. Хлопці принишкли. Якби вони зараз поворухнулися, то їх неодмінно почули б.

— …добрий чоловік, — говорив вартовий.

— Фарсон?

— За два тижні, — відповів вартовий. — Може, за три. Ти мусиш піти з нами. Партія товару зі складу… — Подальші слова потонули в оглушливому брязкоті горщиків і каструль, за яким градом посипалася гнівна лайка на адресу безталанного кухареняти, що впустило посуд. Хлопці розібрали тільки кінець фрази вартового: — …отруєне м'ясо.

— Ризиковано.

— Ніколи не питай, що добрий чоловік може зробити для тебе… — почав вартовий.

— …питай, чим ти можеш йому прислужитися, — зітхнув Гекс. — Солдати питань не ставлять.

— Ти знаєш, що це означає, — тихо сказав вартовий.

— Так. І знаю, чим я йому зобов'язаний. Не треба мене вчити. Я люблю його так само, як і ти. Якби він наказав, я б, не вагаючись, кинувся у море. Отже, я все зроблю.

— Чудово. На м'ясі стоятиме штамп, що воно не підлягає тривалому зберіганню. Але мусиш діяти швидко, зрозумій це.

— У Тонтоні ж діти? — спитав кухар. Насправді це було не питання.

— Діти є скрізь, — м'яко відповів вартовий. — Саме про них ми… та він… і дбаємо.

— Отруєне м'ясо. Дивний спосіб подбати про дітей. — Гекс тяжко, з присвистом зітхнув. — Вони корчитимуться, триматимуться за животики, плакатимуть, кличучи маму? Мабуть, так.

— Вони просто заснуть і не прокинуться, — заперечив вартовий, але голос його був аж занадто впевненим і розсудливим.

— Аякже, — відповів Гекс і розсміявся.

— Ти сам це сказав. «Солдати питань не ставлять». Хіба тобі подобається бачити, що дітьми керують під прицілом револьвера, в той час як вони могли б бути під _його_опікою, готові будувати новий світ?

Гекс промовчав.

— За двадцять хвилин я заступаю на варту, — мовив вартовий. Його голос знову звучав м'яко. — Дай мені баранячу лопатку. А я тимчасом вщипну котрусь із твоїх дівок, і вона захихоче. А коли я піду…

— Від моєї баранини тебе не вхоплять корчі, Робсоне.

— Ти ж не… — Але тіні зникли, а разом з ними й голоси.

«Я ж міг їх убити, — у якомусь заціпенінні подумав Роланд. — Обох убити, ножем, перерізати їм горлянки, як свиням». Він подивився на свої руки, брудні від підливи, ягід і денних уроків.

— Роланде.

Він подивився на Катберта. Довго тривала та мить, поки вони глипали один на одного в чадному напівмороці, й Роланд відчував, як підступає до горла млость безпорадного розпачу. У цьому почутті було щось від смерті — щось так само брутальне і невідворотне, як смерть голуба в прозорому небі над гральними майданчиками. «Гекс? — не ймучи віри, подумав він. — Той самий Гекс, який минулого разу приклав мені до ноги припарку? Гекс?» І на цьому його розум роздратовано обірвав ці думки.

На обличчі Катберта, завжди усміхненому й інтелігентному, зараз не було нічого — тільки спустошеність. В очах Катберта віддзеркалювалася невблаганна доля Гекса — фатальна неминучість його кончини, і винесений вирок був уже виконаний. В очах Катберта все вже сталося. Він нагодував їх, вони пішли доїдати під сходами, а потім Гекс привів вартового на ім'я Робсон, далебі, в непідходящий для таких розмов закуток кухні, щоб наодинці перекинутися з ним кількома словами зрадників. І тут втрутилася _ка,_як і у випадку, коли велетенський камінь раптом скочувався вниз схилом гори. От і все.

Попередня
-= 43 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

Buriakvova 29.01.2015

Де 2 частина


Додати коментар