Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Шукач-Стрілець. Темна вежа

Дрезина вповільнювала хід. Решта мутантів почата наближатися. Кривий, каліка і сліпий. Можливо, вони просто шукали Ісуса, щоби зцілив їх, воскресив, як Лазаря, із темряви.

«Хлопчик помре, — холодно й розсудливо подумав стрілець. — Це той кінець, який він мав на увазі. Відпустити його й качати або ж триматися за нього й бути похованими разом. Хлопчику кінець».

Він із величезним зусиллям смикнув на себе хлопчика за руку і вистрілив мутантові в живіт. Якусь мить, що тяглася нескінченно довго, хватка істоти була ще сильнішою, і Джейк знову почав сповзати з краю дрезини. Аж ось рукавички з бруду ослабли, і пришелепкуватий мутант упав мордою вниз позаду дрезини, яка їхала дедалі повільніше. Вишкір так і не зійшов з його морди.

— Я думав, ти мене покинеш, — схлипував хлопчик. — Думав… думав…

— Тримайся за мій пояс, — сказав стрілець. — Тримайся так міцно, як тільки можеш.

Джейк учепився рукою за пояс і не відпускав. Дихання давалося йому важко: хлопчик конвульсивно, але безшумно хапав ротом повітря.

Стрілець знову заходився качати у рівному темпі, й дрезина почала набирати швидкість. Пришелепкуваті мутанти відступили на крок назад і дивилися, як вони тікають. Обличчя цих істот навряд чи можна було назвати просто людськими — скоріше жалюгідно людськими. Морди, що слабо світилися у темряві, як глибоководні риби, що живуть під неймовірною товщею чорноти, обличчя, на яких уже не було ні злості, ні ненависті, а тільки щось подібне до напівусвідомленого, ідіотського жалю.

— А їх стає менше, — відзначив стрілець. Напружені м'язи внизу живота й у паху трохи розслабилися. Зовсім трішки. — Їх…

Попереду шлях був перекритий: пришелепкуваті мутанти заблокували колію уламками скелі. Роботу виконали погано, нашвидкуруч — щоб розібрати цей завал, знадобилося б не більше хвилини, але дорога все одно закрита. До того ж, хтось із них мусив би спуститися й прибрати каміння. Хлопчик застогнав і, тремтячи всім тілом, притиснувся до стрільця. Стрілець відпустив рукоятку, і дрезина беззвучно покотила до купи каміння і там зі стуком зупинилася.

Пришелепкуваті мутанти знову почали наближатися, майже мимохідь, так, наче просто собі проходили повз них, заблукавши у сновидінні темряви, і тут їм трапився хтось, у кого можна спитати дорогу. Натовп проклятих на розі вулиці під стародавньою скелею.

— Вони нас схоплять? — тихо спитав хлопчик.

— Нізащо в житті. Помовч трішки.

Він подивився на каміння. Звісно, мутанти були слабкими і не змогли понатягати валунів, щоби перекрити їм дорогу. Їх стало тільки на маленькі камінці, невелику купку, достатню лише для того, аби перегородити шлях, аби змусити когось…

— Злазь, — наказав стрілець. — Тобі доведеться поприбирати каміння. Я тебе прикрию.

— Ні! — прошепотів Джейк. — Благаю, тільки не це.

— Я не можу дати тобі зброю і не можу одночасно прибирати каміння та стріляти. Тож зробити це мусиш ти.

Від жаху Джейк підкотив очі. Якусь мить його тіло здригалося в унісон думкам, а потім він переліз через край і почав із шаленою швидкістю розкидати каміння праворуч й ліворуч, не підводячи очей.

Тримаючи револьвер напоготові, стрілець чекав.

До хлопчика нетвердою ходою посунуло двоє, простягаючи схожі на тісто руки. Револьвери зробили свою роботу, пронизавши темряву червоно-білими списами світла, що голками повтикалися стрільцеві в очі. Хлопчик скрикнув, але не припинив розкидати каміння. У пітьмі стрибали й танцювали відьмацькі вогники. Зараз істот було важко побачити, і це завдавало найбільшого клопоту. В очах миготіли лише тіні й сліди побаченого під час спалаху.

Одна з потвор, що зовсім не світилася, зненацька схопила хлопчика гумовою рукою страховиська. Половину обличчя мутанта займали очиська, що зараз волого оберталися в очницях.

Джейк скрикнув і почав вириватися.

Голови потвори й хлопчика розділяли усього якихось кілька дюймів, тож стрілець натиснув на гачок, не дозволяючи собі замислитися, щоб нечіткий зір не встиг зрадити, а руки не змогли затремтіти. Упав мутант.

Джейк у шаленому темпі викидав каміння. Мутанти нерішуче товклися за невидимою межею, що відділяла їх від хлопчика, але помалу раз у раз наближалися. Вони вже були дуже близько. І їх чисельність росла, бо приєднувалися інші.

— Добре, — сказав стрілець. — Тепер залазь. Тільки в темпі.

Тієї миті, коли хлопчик поворухнувся, мутанти кинулися на них. Джейк спромігся перелізти через край платформи й силкувався встати на ноги. А стрілець уже щосили качав дрезину. Обидва револьвери вже були в кобурі. Їм треба тікати. Це останній шанс.

Попередня
-= 71 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

Buriakvova 29.01.2015

Де 2 частина


Додати коментар