Слава ЗСУ!

Тато тоді сказав: «У нього була Га Лю Ци Нація. З виду все гаразд, але однаково я хочу, щоб лікар його подивився».

Коли лікар пішов, мама змусила Денні пообіцяти, що він більше ніколи так не зробить, що він НІКОЛИ їх так не налякає, і Денні погодився. Він і сам перелякався. Бо коли він зосередився, його свідомість попливла до тата, і всього на мить — перед тим як з’явився Тоні, далеко, як завжди, і покликав звідти, а щось дивне стерло кухню й смажений ростбіф на синій тарілці, — усього на мить свідомість хлопчика прорвалася крізь татову похмурість до незрозумілого слова, яке лякало значно дужче, ніж РОЗЛУЧЕННЯ, і слово це було — САМОГУБСТВО. Воно жодного разу не траплялося Денні в татових думках раніше, і, звичайно, він і не вишукував його більше. Йому було однаково, довідається він коли-небудь точно, що означає це слово, чи ні.

Але йому дуже подобалося зосереджуватись, тому що час від часу з’являвся Тоні. Не щоразу. Іноді все навколо просто ненадовго ставало нечітким, плинним, а потім прояснялося — чесно кажучи, найчастіше так і бувало, але деколи побіля межі бачення з’являвся Тоні, який кликав до себе здалеку, гукав...

Уперше він гуляв на задньому дворі й нічого особливого не сталося. Просто Тоні покликав його, потім стало темно, а за кілька хвилин він повернувся в реальність із кількома уривками спогадів, як після плутаного сну. Удруге, два тижні тому, було цікавіше. Стоячи за чотири ярди⁵ від Денні, Тоні манив його, гукаючи: «Денні... Ходи, подивися...» Денні немовби підвівся, а потім почав падати в глибоку нору, як Аліса в Країну Чудес. Він опинився в підвалі будинку, а поруч був Тоні, що показував у тінь, на валізу, в якій тато тримав усі важливі папери, особливо «П’ЄСУ».

— Бачиш? — сказав Тоні далеким мелодійним голосом. — Вона під сходами. Просто під сходами. Вантажники сунули її просто... під... сходи...

Денні ступнув уперед, щоб розгледіти це диво ближче, а в наступну мить знову почалося падіння — цього разу з гойдалки на задньому дворі, де він просидів весь цей час. Гепнувся він, до речі, добряче.

За три чи чотири дні тато нишпорив по всьому будинку, сердито повідомляючи мамі, що облазив весь клятий підвал, валізи там нема, і він збирається подати в суд на клятих вантажників, що загубили її десь між Вермонтом і Колорадо. Як, цікаво, він може закінчити «П’ЄСУ», якщо раптом виявляються отакі речі?

Денні сказав: «Ні, тату. Вона під сходами. Вантажники поставили її просто під сходи».

Тато дивно глянув на нього й пішов подивитися. Саме на тому місці, яке показав Тоні хлопчикові, валіза й виявилася. Тато відвів Денні вбік, посадив на коліна й запитав, хто пускав його в підвал. Том із верхнього поверху? У підвалі небезпечно, сказав тато. Тому хазяїн і тримає його на замку. Може, хтось залишив двері незамкненими — ось що хотів знати тато. «Я радий, що документи й п’єса знайшлися, але вони не варті того, щоб тобі, Денні, — сказав тато, — падати

зі сходів і ламати... ноги». Денні чесно відповів, що в підвал не ходив. Ці двері завжди замкнені. Мама підтвердила. Денні жодного разу не спускався туди, тому що там темно, вогко і повно павуків. До того ж у нього нема звички брехати.

— Тоді як же ти довідався, доко?

— Тоні показав.

Батько з матір’ю переглянулися поверх голови Денні. Таке час від часу траплялося й раніше. Лякаючись, вони швидко викидали це з голови. Але Денні знав, що Тоні їх тривожить, особливо маму, і дуже старався, щоб його думки не змусили Тоні з’явитися там, де вона могла б його побачити. Але зараз він вирішив, що вона ще не встала й не почала метушитися в кухні, тому зосередився щосили — перевірити, чи може зрозуміти, про що думає тато.

Він насупився й стиснув бруднуваті долоньки, що лежали на джинсах, у кулаки. Очі заплющувати він не став — не було потреби — але зіщулився так, що вони перетворилися на щілинки, і уявив татів голос, голос Джека, голос Джона Деніела Торренса, сильний і спокійний, який то здивовано підвищується, то знижується від гніву, то залишається незмінно рівним, тому що тато думав... Думав про... Думав щодо... Думав...

(думав)

Денні тихо зітхнув, його тіло осіло на край тротуару, немов усі м’язи з нього зникли. Він був при свідомості, бачив і вулицю, і хлопця з дівчиною, які простували по іншому тротуару, тримаючись за руки, тому що були...

(?закохані?)

...щасливі сьогоднішнім днем і тим, що цього дня вони разом. Він бачив осіннє листя, жовті коліщата неправильної форми, які вітер гнав уздовж канави. Він бачив будинок, повз який проходили закохані, й помітив, що на даху

---

 5 1 ярд — 91,4 см.