Слава ЗСУ!

І тривала пітьма закінчилася.

58. Епілог. Літо

Перевіривши салати, приготовлені учнем, і заглянувши в каструлю з бобами по-домашньому (на цьому тижні вони слугували апетитною закускою), Геллоран зняв фартѵх. пор/‘-сив його на гачок і вислизнув через чорний хід. До того як усерйоз взятися за обід, у нього залишалося приблизно сорок п’ять хвилин.

Це місце називалося «Сторожка Червона стріла» і губилося в горах західного Мена за тридцять миль від містечка Ренджлі. Геллоран вважав, що тутешня контора доволі не-злецька. Роботи не надто багато, чайові пристойні, і поки що жодної страви не відсилали назад. Зовсім непогано, якщо врахувати, що півсезону вже позаду.

Дік пройшов між баром під відкритим небом і басейном (хоча чого це людям кортить купатися в басейні, коли озеро поруч, він не міг собі уявити), перетнув зелене поле, де компанія з чотирьох чоловіків, регочучи, грала в крокет, і піднявся на невеликий насип. Там росли сосни, вітер весело зітхав у їхніх гілках, приносячи аромат хвої й солодкої смоли.

По інший бік насипу серед дерев розсипалися будиночки, що еиходили на озеро. Останній був найкращий, і у квітні, одержавши тут роботу, Геллоран забронював його для двох гостей.

На ґанку із книгою в руках сиділа в кріслі-гойдалці жінка. Геллорана знову вразило, як вона змінилася. Почасти справа була в тому, що хоча все довкола й було зовсім неофіційне, жінка сиділа якось надзвичайно рівно, — але, зрозуміло, до цього спричинявся корсет на спині. У неї виявився зламаний хребет, а ще — троє ребер і кілька внутрішніх ушкоджень. Хребет зростався найдовше, Венді досі носила корсет... звідси і її казенна поза. Але зміна полягала не лише в цьому. Вона тепер мала вигляд старший, була вже не така сміхотлива.

Зараз, коли вона сиділа й читала, Геллоран помітив сумну красу — її не було в день їхньої першої зустрічі, близько дев’яти місяців тому Тоді Венді була ще зовсім дівчиськом. Тепер же перед ним сиділа жінка, людина, яка здійснила вимушену подорож у царство пітьми й, повернувшись, зуміла склеїти шматки заново. Але, подумав Геллоран, вони ніколи не зійдуться так, як раніше. У цьому світі — вже ніколи.

Вона почула кроки й, закриваючи книгу, підняла очі.

— Діку! Привіт! — Вона почала підніматися, й обличчя спотворила легка гримаса болю.

— Ні-ні, сидіть, — сказав він. — Коли я без фрака й білої краватки, то можна без церемоній.

Вона посміхнулася, а Дік піднявся по сходах і сів на ґанок поруч із нею.

— Як справи?

— Прекрасно, — зізнався він. — Сьогодні ввечері спробуйте креветок по-креольськи. Вам сподобається.

— Чудово.

— Де Денні?

— Он там, далі. — Вона показала, і Геллоран побачив на краю пристані маленьку фігурку. Денні був у закасаних до колін джинсах і сорочці в червону смужку. Трохи оддалік на спокійній воді погойдувався поплавець. Час від часу Денні висмикував його, оглядав гачок і грузило й закидав назад.

— Засмагнув, — сказав Геллоран.

— Так. Добряче засмагнув. — Вона ніжно глянула на хлопчика.

Дік дістав сигарету, розім’яв і прикурив. Дим клубами ліниво поплив угору в сонячне пообіднє небо.

— Як щодо цих його снів?

— Краще, — одізвалася Венді. — За цей тиждень тільки раз. Раніше бувало щоночі, іноді по два-три рази. Вибухи. Огорожа з живоплоту. А найчастіше... ну, ви знаєте.

— Ага. Венді, з ним усе буде о’кей.

Вона глянула на Діка.

— Справді? Хотіла б я знати.

Геллоран кивнув.

— Ви обоє... ви обоє вертаєтеся. Може, не такі, як раніше, але живі. Ви вже не ті, що були, обоє. Але це не конче погано.

Вони трохи помовчали. Венді легенько погойдувалася в кріслі-гойдалці, Геллоран курив, поклавши ноги на поручні ґанку. Налетів легкий вітерець, пробіг затишною доріжкою через сосни і ледь скуйовдив Венді волосся. Вона коротко постриглася.

— Я вирішила прийняти пропозицію Ела... містера Шоклі, — повідомила вона.

Геллоран кивнув.

— Робота начебто непогана. Така, що може вам стати цікавою. Коли приступаєте?

— Одразу після Дня праці. Коли ми з Денні виїдемо звідси, то відправимося просто в Меріленд пошукати житло. Знаєте, насправді мене переконала брошурка «Чембер оф Коммерс». Начебто місце придатне для того, щоб дитина там росла. І хотілося б почати працювати до того, як ми задуже вліземо в страховку Джека. Ще залишилося більше сорока тисяч. Якщо правильно вкласти ці гроші, вистачить, щоб послати Денні в коледж, і ще залишиться на якийсь час, поки він не стане на ноги.

Геллоран кивнув.