Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Сяйво

(Навіщо ти дратуєш його? Хочеш, щоб тебе викинули?)

— Мені начхати, якщо п’ята глава буде про якісь доісторичні жахіття, — сказав Уллман, підвищуючи голос. — Я хочу, щоб і духу вашого не було в нашому готелі!

— Це не ваш готельї — верескнув Джек і кинув слухавку на важіль.

Важко дихаючи, він опустився на табуретку. Тепер виник легкий страх.

(легкий? чорт забери, ще й який!)

і зовсім неможливо було зрозуміти, навіщо ж він найперше подзвонив Уллману.

(Ти знову це стримався, Джеку)

Так. Так, так. Який сенс заперечувати? Найгірше було те, що Джек поняття не мав, наскільки великий вплив цього дешевого хріна на Ела — так само як не уявляв собі, скільки лайна виб’є з нього Ел по старій дружбі. Якщо Уллман і справді такий гарний, яким хоче видатися, і якщо він поставить перед Елом ультиматум «або він, або я», чи не доведеться Елові прийняти таку умову? Джек зажмурився й спробував уявити собі, як скаже про це Венді. Знаєш що, дитинко? Я знову втратив роботу. Цього разу, щоб знайти, кого вирубати, довелося здолати дві тисячі миль телефонного кабелю Белла. Однак мені це вдалося.

Він розплющив очі й обтер губи хусточкою. Йому хотілося випити. Чорт забирай, йому треба було випити. Трохи далі на вулиці було кафе. Звичайно, Джек устигав по дорозі в парк швиденько сьорбнути пивка — лише ковток, щоб збити оскому...

Він безпомічно стиснув руки.

Повернулося питання: чому найперше він подзвонив Уллману? Лодердейлський номер «Серф-Сенда» був у маленькій телефонній книжці, що лежала в конторі біля телефону — з номерами водопровідників, склярів, електриків та решти. Джек переписав його на сірникову коробку після того, як прокинувся зранку — думка зателефонувати Уллма-ну була напрочуд гострою. Якось, коли він ще пив, Венді звинуватила його в тому, що, прагнучи до самознищення, Джек не володіє тим моральним стрижнем, який би зреалізував бажання вмерти. Тому й створює ситуації, у яких це могли б зробити інші, щоразу відриваючи шматок від себе й від родини. А раптом це правда? Чи не побоювався Джек у глибині душі, що «Оверлук» — саме те, що було потрібно, щоб закінчити п'єсу, зібрати все своє лайно й з'єднати? Може, він намагається зупинити сам себе? Господи, будь ласка, не треба, не допусти. Будь ласка.

Він зімкнув повіки, і на їхньому темному екрані одразу ж з'явилася картинка: рука, що просунулася крізь дірку в черепиці, щоб витягти гнилі болти, раптовий, схожий на укол голкою, укус; власний судорожний переляканий крик: ах ти ж, курва, хай тобі чорт!

Картинка змінилася іншою, дворічної давнини: він, п'яний, спотикаючись, о третій ранку входить у дім. Наткнувшись на стіл, падає, вивергаючи прокльони, і будить сплячу на дивані Венді... Венді вмикає світло, бачить його зім'ятий, забруднений одяг (бійка на стоянці, як невиразно пригадує Джек, сталася кілька годин тому просто на кордоні Нью-Гемпшира) і засохлу під носом кров. Кліпаючи, як кріт на сонечку, Джек теж дивиться на дружину, а Венді невиразним голосом говорить: Сучий сину, ти розбудив Денні. Якщо тобі начхати на себе, чи неможна трохи подумати про нас? Ох, та що з тобою говорити...

Від телефонного дзвінка Джек здригнувся. Він схопив слухавку, нелогічно впевнений, що це або Уллман, або Ел Шоклі.

— Ну? — гаркнув він.

— Сер, ви говорили довше, ніж збиралися. Три долари п’ятдесят центів.

— Мені доведеться розміняти гроші, — сказав він. — Зачекайте хвилинку.

Він поклав слухавку на поличку, опустив шість четвертаків, що залишилися, й пішов до касира міняти гроші. Все це Джек робив машинально, думки, як білка в колесі, мчали по замкнутому колу.

Навіщо він подзвонив Уллману?

Тому що Уллман поставив його колись у незручне становище? Таке із Джеком траплялося й раніше, і робили це справжні майстри — звичайно, Великим Маестро залишався він сам. Щоби просто нагарчати на чоловіка, виявити його лицемірство? Джек не вважав себе таким дріб’язковим. Розум намагався вчепитися за альбом, як за важливу причину, але справа була не в альбомі. Шансів, що Уллман знає власника, було не більше двох на тисячу. Коли Джек влаштувався на роботу, Уллман поставився до підвалу як до чужої, до того ж вражаюче нерозвиненої, країни. Якщо Джекові справді хотілося з’ясувати, хто хазяїн альбому, треба було телефонувати Ватсону — його зимовий телефон теж був у конторській записній книжці. З Ватсоном так само не можна було знати напевне, але з Уллманом — ще менше.

Розповісти йому про задум написати книгу — ще одна дурниця. Страшенна дурниця. Мало того, що Джек може втратити роботу — він, можливо, перекрив і широкі інформаційні канали — варто тільки Уллману почати обдзвонювати людей, попереджаючи: остерігайтеся людини з Нової Англії, яка розпитує про готель «Оверлук». Можна було провести розслідування потихеньку, відправляючи ввічливі листи, може, навіть організувавши навесні кілька інтерв’ю... а потім, будучи безпечно далеко, коли книга вийде, посміятися нишком з люті Уллмана... Автор у масці б'є знову. Замість цього він улаштував зовсім безглуздий дзвінок, зірвався, зчепився з Уллманом і розбудив властиву управляючому готелем схильність бути маленьким Цезарем. Навіщо? Якщо це не спроба влаштувати так, щоб його викинули з непоганої роботи, то що ж це?

Попередня
-= 78 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 3.


Останній коментар

anonymous7538 06.07.2014

Але в самому творі не вистачало хорору.


anonymous7538 04.07.2014

Цікавий кінець. Так і тримає в напруженні: "Що ж буде далі"?.


anonymous10749 04.07.2014

:-)


Додати коментар