Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Снігова королева

- Ну, а Кай, маленький Кай? - спитала Герда.- Коли ж він прийшов? Був і він у натовпі?

- Чекай, чекай! Тепер ми саме дійшли до нього. Це було на третій день. З'явився невеликий чоловік, ні в кареті, ні верхи, а просто прийшов пішки, і прямо у палац! Його очі блищали, як твої. Волосся у нього було довге, але одягнений він був бідно.

- Це Кай! - зраділа Герда.- Так, я знайшла його! - і вона заплескала в долоні.

- За спиною у нього була невеличка торбинка! - продовжував ворон.

- Ні, це, напевне, були його саночки,- сказала Герда,- він пішов з дому з саночками.

- Можливо,-, мовив ворон,- я не роздивився як слід. Але я добре знаю від моєї нареченої, що, зайшовши в палац і побачивши гвардію у сріблі, а на сходах лакеїв у золоті, він анітрішечки не збентежився, кивнув їм головою і сказав: "Нудно, напевне, стояти на сходах, я краще піду в кімнати!" Таємні радники і генерали ходили босоніж, розносячи золоті блюда, та це його не турбувало.

- Це, напевне, Кай! - скрикнула Герда.- Я знаю, у нього були чоботи. Я сама чула, як вони рипіли, коли він приходив до бабусі.

- Так, вони рипіли здорово! - продовжував ворон.- Зовсім сміливо підійшов він до принцеси, яка сиділа на Дерлині, завбільшки з веретено, а всі придворні дами з своїми фрейлінами, і фрейліни цих фрейлін, і всі кавалери з своїми камердинерами, і камердинери цих камердинерів, і їхні хлопчики-служники стояли навколо. Чим далі хто стояв від принцеси і ближче до дверей, тим пихатіше тримався. На хлопчика-служника, який завжди носить пантофлі, й дивитись не можна було, такий гордий стояв він на дверях.

- Це все, напевне, було луже страшно,- сказала Герда.- А Кай, він сподобався принцесі?

- Він з нею розмовляв так гарно, як я, коли говорю по-воронячи. Це я чув від моєї нареченої. Він тримався вільно і дуже мило. Він заявив, що прийшов не сватати, а тільки послухати мудрі розмови принцеси. Ну, і от вона йому сподобалася, і він їй також.

- Так, це, напевне, був Кай! - сказала Герда.- Він такий розумний, знає усі чотири дії арифметики, навіть з дробами. Ах, проведи ж мене швидше в палац!

- Це легко сказати! - відповів ворон.- Але як це зробити? Стривай, я пораджусь з моєю нареченою. Вона вже щось придумає і скаже нам. Ти думаєш, що тебе так просто і пустять у палац? Аякже, таким маленьким дівчаткам, як ти, не дозволяють туди й заходити.

- Мене пустять! - мовила Герда.- Якби Кай почув, що я тут, він одразу прибіг би за мною.

-- Почекай мене тут коло парканчика,- сказав ворон, кивнув головою і полетів.

Ворон повернувся пізно ввечері.

- Кра! Кра! - закаркав він.- Моя подруга посилає тобі тисячу привітань і оцю маленьку паляничку,- вона взяла її на кухні. Там їх багато, а ти, напевне, голодна. Ну, це неможливо, щоб тебе впустили в палац, ти ж босоніжка. Гвардійці в сріблі і лакеї в золоті цього не дозволять. Але ти не плач. Ти будеш там. Моя подруга знає, як пройти в спальню принцеси з чорного ходу, і знає, де дістати ключ.

Вони пішли садом, довгими алеями, де падало пожовкле листя одне за одним. Коли всі вогні в палаці погасли,. ворон провів дівчинку у маленькі напіввідчинені двері.

О, як билося серце Герди від страху і палкого бажання побачити Кая! Дівчинка ніби збиралася зробити щось лихе, а вона ж тільки хотіла взнати, чи живий її маленький Кай. Так, він повинен бути тут! Герда так живо уявляла собі його розумні очі, довге волосся, усмішку... Як він усміхався їй, коли вони бувало сиділи поряд під кущами троянд! А як зрадіє він тепер, коли побачить її, почує, який довгий шлях пройшла вона ради нього, дізнається, як сумували за ним усі рідні... Ах, вона відчувала і радість і страх!

Та ось вони вже на сходах.

На шафі горіла лампочка, а на підлозі сиділа ручна ворона і озиралася на всі боки. Герда вклонилася їй, як учила робити її бабуся.

- Мій наречений розповів мені про вас стільки хорошого! - сказала ручна ворона.- "Повість вашого життя", як це звуть, теж дуже зворушлива. Чи. не можете ви взяти лампу, а я піду вперед. Ми підемо прямо і нікого тут не зустрінемо.

- А мені здається, хтось іде за нами! - сказала Герда, і в ту же хвилину повз неї пролетіли якісь тіні: коні з розпущеними гривами і тонкими ногами, мисливці, дами та кавалери верхи. ,

- Це сни! - сказала ручна ворона.- Тим краще для нас - зручніше буде роздивитися сонних. Я сподіваюся, що, коли ви будете в пошані та честі, ви покажете, що у вас благородне серце.

- Це цілком зрозуміло! - сказав лісовий ворон. Тут вони увійшли в першу залу, всю оббиту рожевим атласом та заткану квітами. Повз дівчину знову пролинули сни, але так швидко, що вона, не встигла роздивитися вершників. Зали були розкішніші одна за одну - просто можна було засліпнути. Нарешті, вони дійшли до опочивальні. Стеля її нагадувала верхів'я величезної пальми з дорогоцінним кришталевим листям. З середини стелі спускалася товста золота стеблина, на якій висіли два ліжка, що мали форму лілії. Одне було біле, і в ньому спала принцеса, друге - червоне, і в ньому Герда сподівалася знайти Кая. Дівчинка злегка одгорнула одну з червоних пелюсток і побачила темно-русяву потилицю.

Попередня
-= 6 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 5.


Останній коментар

Ghdk 21.11.2017

Класна книжка.


  14.11.2016

ДА


  05.11.2016

Клас круто іще по українські буду читати тут завжди


Додати коментар